Ми з сестрою Танею, були сестрами-близнючками. Навчалися ми досить добре, після закінчення школи, вирішили вступити в медичний інститут.
Одразу після отримання диплому, Таня вийшла заміж, а я ще один рік продовжувалася навчатися. Згодом і я вийшла заміж, але вийшло так, що народжували ми з сестрою в один час та в один рік. У мене народився синочок, а у сестри донечка.
У мого чоловіка була досить простора та велика квартира, яка перейшла йому у спадок від бабусі. А сестра вирішила взяти іпотеку. Наша мама частину своєї зарплати віддавала сестрі, а мені допомогу навіть не пропонувала, чесно скажу, було досить прикро.
До цього випадку, я ні разу не помічала, що мама робила якусь різницю між нами. А тут все частіше почала повторювати, що у мене син хуліганом підростає, а у сестри донечка красуня та розумниця.
Сестра працювала завучем у школі. Звичайно, що оцінки у її донечки завжди були високими. А мій син без допомоги сторонніх людей, все вчив самотужки. Все на свої місця розставило ЗНО. Племінниця отримала дуже низький бал. Син мій пройшов на бюджет в медичний інститут. Сестра теж хотіла, щоб її дочка здобула вищу освіту, але вона могла навчатися лише на платному.
Одного разу мама прийшла до мене в гості і сказала:
“Донечко, тобі потрібно дати гроші своїй сестрі, її дитині теж потрібно навчатися. Я ж знаю, що ти маєш за що жити”.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Звичайно, що відмовити я не могла, тому оплатила половину навчання. Але племінниця кинула інститут на третьому курсі, завагітніла і вже їй було не до навчання.
І тут моя мама безцеремонно поставила мене перед фактом:
“Потрібні гроші на весілля. Я знаю, що у тебе їх багато”.
І тоді я мамі сказала:
“У мене теж є син, якого потрібно забезпечувати. Весілля робіть самотужки, я не повинна на це недолуге дівчисько витрачати сімейні гроші”.
Вже через рік, чоловік покинув мою племінницю. Я його прекрасно розумію, адже вона була лінива і нічого не хотіла робити.
Моя добродушна мати вирішує подарувати свою квартиру внучці, а самій перебратися на дачу.
Мені шкода стало маму, тому я приїхала подивитися, як можна утеплити дачу, щоб їй взимку не було холодно. І тут моя мама видає:
“Я знала, що ти продовжиш матеріально допомагати своїй сестрі та племінниці, куди б ти поділася”.
Я після цих слів сказала мамі:
“Я хотіла тобі допомогти, але тепер передумала. Жертвуй своїм життям та роби все так, як хоче твоя внучка. А за мене забуть, мені надоїло бути вашим спонсором. Прощавай!”.
Я повернулася у свою машину і задумалася: вона ж взагалі мою сім’ю не любить, мій син для неї ніхто, головне, щоб все було добре з внучкою.
Пройшло 10 років, але одного разу мені зателефонувала сестра та повідомила, що наша мама тяжко захворіла. Сказала, що їй потрібні гроші. Зараз можете мене засуджувати, але я відповіла, що у мене немає ні сестри, ні мами, і попросила їх більше не турбувати мене ніколи.
Я вже сама стала бабусею. У сина чудова сім’я: народилися двійнята. Але я всім своїм серцем люблю їх однаково.
Нещодавно я зустріла всіх своїх родичів в супермаркеті, але пройшла повз і удала, що ми взагалі з ними не знайомі.
Я вас дуже прошу, ніколи не розділяйте своїх дітей, вони повинні бути для вас однаковими і дуже хочуть, щоб їх теж любити однаково.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
