У нас багато років жила улюблена кішка Мідорі. Та одного дня її не стало. Уся сім’я сумувала за твариною, як стала повноцінним членом родини. Ночами тривожні думки про кішку не давали мені спокою. Та коли у кожному кутку мені почали ввижатися миші, я вирішила, що пора.
Рідні не підтримали мою ідею про те, щоб взяти нового домашнього улюбленця з притулку, мовляв, це занадто поспішне рішення і важливий крок. Однак я залишилася непорушною.
Саме так і нас з’явився кіт Марікз. Я обрала його серед десятка інших пухнастих мордочок. Спочатку він не був задоволений зміною обстановки. Очевидно, тварина звикла до колишніх умов. Та після кількох днів, проведених в шафах та інших схованках, Маркіз все ж виліз і попрямував до мене на ліжко.
Саме у той час я хворіла на бронхіт. Жахливий кашель не покидав мене ні на мить. Та я мала власного терапевта, який своїм мурчанням і масажем лапками по грудній клітці за місяць поставив мене на ноги.
Варто сказати, що виглядав кіт Маркіз, так само як і називався. Він був поважним і гордовитим. У нього була пухнаста шерсть, яка спереду нагадувала білий комірець. А розкішний хвіст робив плавні рухи зі сторони в сторону. Проте весною цей красень втрачав увесь свій величний вигляд, але не манеру поведінки. Він ставав більш худорлявим, проте навіть тоді його хвіст гордо височів над землею, а в погляді читалася зверхність.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Коли я намагалася зацікавити нового друга іграшками старої кішки, то він лише дивився на мене з подивом, мовляв, ти справді наївно віриш в те, що я буду бігати за твоїми фантиками на мотузці? Взагалі кіт Маркіз не любив жодних активностей. Єдиний раз, коли я бачила його в русі і поспіху, це тоді, коли увірвався з ланцюга сусідський собака. Очевидно, що пухнастий цар навіть сам не зрозумів, як опинився високо на дереві. Потім нам довелося всіма можливими способами його звідти знімати, адже як спуститися назад він навіть найменшого уявлення не мав.
Минулого літа я вирішила, що з кота в домі повинна бути хоч якась користь, тому сподівалася, що він зможе ловити мишей. Однак і тут на мене чекало розчарування. Справді, Маркіз занадто велика персона для таких плебейських справ.
Яким було моє здивування, коли одного дня посеред вітальні все ж опинилася миша. Мій герой приніс її, ліниво виплюнув і з почуттям виконаного обов’язку розглянувся на дивані. Однак та лише прикидалася мертвою у пащі звіра, а на ділі виявилася живучою штучкою.
Миша на деякий час заховалася десь під шафою і не висовувалася. Однак як тільки на небо вийшов місяць, сіра хитрунка почала нишпорити нашими шухлядами. Вона користувалася усіма запасами і почувала себе, немов вдома.
Мені ж лише додалося зайвих турбот. Тепер усі крупи та інші харчі доводилося ховати або пересипати у скляні банки. Бо кіт Маркіз боротися зі злодієм не збирався. Взагалі не здивуюся, якщо це все частина їхньої домовленості. У мене перед очима яскрава картина, як пухнастий король зустрівся у саду з мишею:
– Гей, сіра, ти готова до зими? Вистачає тобі запасів?
– Не твоє це діло!
– Чому це? Я тобі допомогти хочу, тому цікавлюся.
– Я не вірю тобі. Мабуть, в сусідньому дворі миші закінчилися і ти прийшов по мою душу.
– Та навіщо ти мені здалася? Я просто знаю хороше місце, де запасів їжі вистачить на цілу зиму.
– І чому це я маю тобі вірити?
– Мені байдуже. Хочеш не вір. Твоє діло. Тоді мори себе голодом, а я повертаюся.
– Зачекай, не гарячкуй. Я ж леді і не можу от так одразу піти з першим зустрічним. Якщо ти справді хочеш мені допомогти, тоді я з тобою.
– Залазь до мене в пащу і я тебе занесу.
– Але акуратно з моєю шубкою! Вона у мене одна така!
– Гаразд, гаразд.
Та коли миша геть зовсім знахабніла і почала красти їжу з котячої миски навіть вдень, я вирішила, що пора з цим зав’язувати. Я підстерегла її, а потім зловила за хвіст і виставила за двері. У моєму серці не було ні жалю, ні сумнівів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Варто сказати, що у притулку для тварин Маркіз позбувся своїх чоловічих достоїнств, тому сусідські кішки його зовсім не цікавили. Все ж весною він виходив на вулицю і гуляв в саді. Мабуть, колишні спогади та ностальгія за минулими часами все ж залишалися жити в його пам’яті.
А от зимою цей красень не спішив мочити свої лапки у вогкому і холодному снігу. Він зрідка виходив на вулицю, щоб гордо й обережно обійти свою територію, а потім повертався на своє тепле законне місце в домі. Кіт вважав, що має повне право залазити в ліжко і проводити там цілу ніч. Хоча навесні він лише з’являється на порозі посеред ночі і нахабно шкребеться, поки я не відкрию йому двері або вікно. Придурюватися, що я сплю і не чую його – не має сенсу. Терпіння і настирливість Маркіза завжди перемагає.
Думаєте на цьому усі мої страждання закінчуються? Ні! Буквально через кілька годин потрібно знову випустити нашого царя на свободу, адже він у другий захід розпочинає рейди сусідськими дворами. Яка ж романтика: бійки на світанку.
На щастя, влітку достатньо залишити двері відчиненими або підхилити вікно. Думаю, ви розумієте, чому це моя улюблена пора року.
Однак незважаючи на погоду за вікном, у Маркіза є обов’язкова вимога: щоденні ласки. Він заскакує до мене в ліжко і вимагає, щоб я його ніжно гладила, чесала спинку і за вушком. Мабуть, він сприймає це як винагороду за всі його вуличні походеньки і досягнення. Зрештою, він не просто на побачення до кішок ходить, а розв’язує серйозні питання з не менш серйозними суперниками.
А ще це перший кіт, який любить проводити час у мене на колінах. Як тільки я вмощуюся з планшетом перед каміном, Маркіз вистрибує на руки і зручно вмощується. Йому байдуже, що мені так некомфортно. Доводиться підлаштовуватися під домашнього улюбленця. Адже його мурчання завжди підкорює моє серце і я готова пробачити найбільші гріхи.
Однак, коли мої нерви не витримують, а Маркіз переходить усі допустимі межі, я викидую його з хати на вулицю. Так, так. Він у мене ще той космонавт. Звичайно, що він швидко усвідомлює вої помилки і вже через декілька годин з’являється на порозі з винуватим “мяв”.
Отож я рекомендую усім завести собі такого цікавого та неординарного домашнього улюбленця, щоб ваше життя було цікавішим!
А у вас є домашні улюбленці?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
Ефективний відбілювач тканин у домашніх умовах. Про подібне ви навіть не мріяли!
Як я з дітьми завдяки власним родичам залишилася без даху над головою
