Валерій з Галиною прожили у шлюбі десять років. Вона вже добре знала його смаки. Та спочатку догодити йому було дуже складно. Страшенно перебірливий в їжі був. А все того, що мати працювала кухарем в буфеті, вдома в них завжди все було свіже.
З часом Галина навчилася щодня готувати свіжі страви, і так, щоб було декілька варіантів першого, другого. Вигадувала щось особливе. Обов’язково пекла десерти. Вона самотужки складала меню на день, купувала усі продукти. А ввечері, коли Валерій приходив — стіл вже був накритий. Проте цього ранку за сніданком чоловік ошелешив запитанням:
– Чого ти не питаєш, що я хочу на вечерю? Можливо в мене якісь побажання є? Інші жінки завжди цікавляться.
– Серйозно? А тебе щось не влаштовує?
– Просто деколи треба питати. Я жива людина, смаки в мене змінюються.
– Гаразд! Що б ти хотів на вечерю?
– Еммм, треба подумати. Сьогодні приготуй мені відбивні та картоплю з грибами.
– Супер, немає питань.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
День промайнув швидко. І коли чоловік повернувся з роботи — на столі вже були його улюблені відбивні по-французьки, картопля запечена з грибами й салат. Та коли він сів за стіл — дружина дістала з печі лазанью, відрізала шматок і сіла їсти.
– А мені лазанью?
– Ти ж замовив відбивні — я зробила.
– А тепер я побачив лазанью і захотів її.
– Ні, дорогенький їж своє.
Ображений Валерій доїв відбивні та пішов відпочивати. Зранку він досі був незадоволений:
– Коханий, що ти сьогодні хочеш на вечерю?
– Хочу лазанью! Але свіжу, не вчорашню.
– Добре, буде зроблено.
Ввечері на столі стояла гаряча смачна лазанья. Валерій із задоволенням відрізав шматок. Та тут дружина принесла на своїй тарілці голубці.
– Ти знову?!
– Що знову? Я не розумію!
– Нащо ти з мене знущаєшся?
– Чого знущаюсь, я готую те, що ти замовляєш! Наче в справжньому ресторані!
Валерій не доїв, і пішов з кімнати, гримнувши дверима. Зранку, після сніданку, Галина знову спитала, що чоловік бажає на вечерю.
– Готуй те саме, що собі! – буркнув чоловік і пішов на роботу.
Галині було приємно, що вона нарешті провчила чоловіка. Вона щиро сподівалась, що тепер він цінуватиме її роботу і старання.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
