– Татку, прокидайся! Маринці треба підгузка змінити! Воно вже пахне! – кричав старший син Петрик.
Діма розплющив одне око. На годиннику 7 ранку, субота.
– Попроси маму, вона цим займається – відповів батько та накинув на себе ковдру. А через декілька секунд стрибнув миттю на ноги. Згадав, що Іринка поїхала на цілий день у справах і ще вчора йому про це сказала.
Побіг до дитячої кімнати, а по дорозі перечепився через конструктор, який син забув вчора прибрати.
– Ай, та що б тобі. Боляче! – крикнув Діма. Побачив у ліжечку брудну ковдрочку та такий вже впізнаваний запах – час терміново змінити підгузки!
– А де нові? А як їх защіпати? – сам до себе говорив чоловік. Зазвичай, за малюками доглядала Іра. Майже годину одягав підгузки, купав донечку та шукав новий комплект білизни для коляски. Звісно, що встиг захляпатися дитячим шампунем, поки мив Маринку. Баночки від шампунів впали у ванну, зубна щітка плавала разом з ними. Діма ще довго намагався зловити мило під водою.
– Татку, я хочу снідати – сказав Петрик.
Дійсно, вже майже 12 година ранку, а вони ще навіть на кухню не заходили! Швидко нарізав малюкові ковбасу, сир, хліб та масло – нехай перекусить поки що бутербродом. Але що приготувати Маринці, їй ще рочка нема?
– Мама варить завжди кашу. Вона на верху – сказав Петрик та показав крихітною ручкою на комод.
На жаль, кулінар з Дмитра такий собі. Манка підгоріла, було багато комочків та ще й молоко закінчилося. А варіант розбавити все водою виявився провальним – вона миттю стала схожою на клей. Ще й пахла жахливо.
– Ех, але дружина хитра. Майже місяць часу вмовляла поїхати до матері на дачу та допомогти. І чому я погодився?
Теща Олена Володимирівна жила за містом на дачі. Там завжди багато справ – город, сад, теплиця, а ще баня та ремонт на кухні. Ірина попросилася всього-на-всього на один день, субота. Дмитро якраз вихідний, побуде з малюками. А вона нехай матері допоможе. Діма не горів бажанням після важкого тижня ще навкарачки стояти на дачі у тещі.
Нагодував малюків, поприбирав на кухні, адже тепер по всій підлозі валялися крихти від хліба та каша. Раптом чує, як під дверима скавулить пес Джек.
– Хочеш на двір? Ну ходи.
Але як він може малого сина залишити з донькою навіть на 20 хвилин? Почав одягати Петрика, потім Маринку. Далі шукав свої джинси та повідець.
– Мама повісила його у шафу, він синього кольору.
Поки Діма ще шукав повідець для Джека, то аж спекотно стало. А про дітей годі говорити – Петрик вже ледь дихає у шапці, Маринка починає кривитися. Здається, що скоро заплаче.
Одною рукою тримав Джека, іншою спускав коляску з дитино, а Петрик на перед побіг двері тримати. Коли переступили поріг під’їзду, то пес так побіг, що ледь повідець не порвав. І як Іринка може ось так щодня гуляти? Як на зло, ліфт того ранку не працював. Тільки не секунду повернувся – а син вже у болоті вимазаний.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ледь дотягнув на 9 поверх коляску. Вже доручив Петрикові тримати повідець та відчинити двері. Спершу помив лапи Джеку, хоча той не любить купатися. 20 хвилин – і пес чистий. Тепер черга сина. Крутився, вертівся, ще й блискавка на курточці застрягла. Треба випрати, бо потім залишаться плями.
Крутить кран – а води нема. Тільки зараз згадав, що дружина попереджала про те, що не буде води у суботу, тому треба купити у магазині. А він забув. Ну якщо вже точніше – то навіть уваги не звернув на її прохання, бо по телевізору був футбольний матч.
– Петрику, я на декілька хвилин! У магазин та назад, по воду!
– Добре.
У крамниці, як на зло, була велика черга. Ще й сусідки біля під’їзду почали сміятися з Дмитра:
– Що, дружина поїхала і ти відчув всі турботи материнства? Бачила, як ти сьогодні з малюками та собакою у парку гуляв. Ну ти мені і настрій підняв, сусіде! – сказала пані Галина.
Дмитро відчинив двері та його насторожила тиша у квартирі. Петрику стало сумно та він знайшов фломастери. Однак, не було чистих аркушів у альбомі. А у коридорі білі стіни, якраз підійде для малювання.
– Ох, ну що за день сьогодні. – простогнав Дмитро та поніс сина у ванну митися.
Швидко приготував йому яєшню, донечку нагодував молоком з пюре, яке знайшов у холодильнику й про Джека не забув. Довго намагався одягнути підгузки на Маринку, співав їй колискову та розказував казочку. Вже сам ледь на ногах стояв, але треба ще помити стіни у коридорі від малюнків Петрика.
Годину відтирав серветками стіну. Згадав, що навіть кави зранку не випив. Добре, що у холодильнику залишилася скибка хлібу та сиру – якраз обідній перекус. І як його Іринка живе? Адже сама вдома і їсти готує, і за малюками доглядає, і прибирає. Навіть з Джеком гуляє, хоча це був пес Дмитра, довго мріяв про вівчарку. Правильно дружина казала, що такій тварині не місце у квартирі. А він не послухав!
Цілий день чоловік бігав по квартирі. А так хотів подивитися фінал футболу, грає його улюблена команда. Але то Маринка почне плакати, то Петрик захоче їсти, то Джек почне гратися не м’ячиком резиновим, а новими кросівками. Добре, що міг ввімкнути донечці мультик на телевізорі, а сину дати конструктор. Правда, він його розкидав та Дмитро щоразу наступав на дрібні деталі. А Джека закрив у ванній, а він погриз коврик. Вже була 9 вечора, коли дітки спали, а чоловік намагався відмити каструлю від ранкової манки.
Тоді двері відкрила Іра. Тихо зайшла до кухні:
– Привіт. Ну як ти, впорався сьогодні? Ого, так чисто. Ну ти молодець, чесно кажучи, я думала, що у тебе не вийде. Навіть хотіла приїхати пошвидше, але справ багато було. Ти ж знаєш, що у мами спина хвора. Зате я буду вже вдома завтра!
Але Дмитро підбіг до неї та міцно обійняв:
– Іринко, тобі треба премію давати! А ще краще вручити нагороду!
– Ну тепер я сподіваюся, що ти зрозумів, що декретна відпустка – це не відпочинок, а ще та робота? – розсміялася жінка.
Відтоді Дмитро допомагав дружині. А щовихідних вона разом гуляли у парку великою родиною.
А ваш чоловік допомагає вам? Ви розподіляєте хатні обов’язки по дому чи все робите самостійно?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
