Дочка моя нещодавно народила дитину. Їй було важко, не справлялась із відповідальністю, яка на неї звалилась. А вона мала ще старшого синочка, йому було уже 4.
Вчора я зателефонувала до неї, поцікавитись справами.
– Сиджу вдома, гуляти навіть не виходжу! – сказала донька знервовано.
– Чому? Дитині потрібне свіже повітря!
– А як я вийду, як підгузків немає! І грошей не має. Степан далі знайти нічого не може.. – тужилась Іринка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Її чоловік ось уже четвертий місяць шукає собі роботу. Хоче відразу на керуючу посаду, а його нігде не беруть, а нічого іншого він не хоче, от і перебивається якимись підробітками. Коштів ледве-ледве на прожиття вистачає.
– А ти думаєш колись підгузки на кожному кроці були? Ми і без них з вами гуляти ходили, так що не вигадуй!
Сьогодні зустрілась з подругою, та й розповідала про життя Ірини і ситуацію з підгузками.
– То купи їй тих підгузків, хіба тобі важко допомогти дитині? – подруга знала, що матеріальних проблем у мене не було. Я жила сама, ще одну квартиру здавала в оренду, у мене на рахунку в банку лежали гроші, які щомісяця примножувались.
– Справа не у тому чи мені важко. А у тому, чому я маю це робити? Вони уже дорослі люди, самостійні. Знала на що йдуть, коли створювали сім’ю. Я віддала її за між. Тепер чоловік відповідає за неї. І по хорошому, я уже на пенсії. Це дочка мала б мені допомагати, а не я їй.
– А чоловік чому не йде на будь-яку роботу?
– Іра казала, що він не хоче псувати собі трудову книжку записом про роботу кур’єра чи охоронця. Потім і не подумають його керівником брати. Тому він працює неофіційно, таксує найчастіше. Грошей їм ледь на житло і їжу вистачає.. Ну нічого, нехай чекає. Поки не притисне ще більше..
– Жорстока ти жінка. Бачиш, як дитина мучиться, можеш допомогти, а не хочеш!
– Ну, Таню. У мене на цей рахунок своя думка. А Ірка сама дурна, не вміє розпоряджатись і тими грошима, що у неї є. Як тільки з’являються, то для молодшої підгузки біжить купувати, а старшому секцію дзюдо оплачувати. Я кажу їй, яке дзюдо, як у вас миша в холодильнику повісилась, чоловік не працює! Але нехай розбираються самі.
Усі вважають, що я щось повинна своїй дочці. Але я з цим не згідна. Те що я мала їй дати, я уже дала.
А ви підтримуєте позицію жінки?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
