Чоловік брів по нічному місту, помітно було, як він сильно хитається. Звичайно, після такої порції спиртного. І куди він забрів? Відповідь на це питання його точно зараз не хвилювала. Його думки були зайняті іншим:
– І чому до мене життя таке несправедливе? Мені вже двадцять вісім. В моїх ровесників вже діти в школу йдуть, а я навіть нормальні відносини з жінкою побудувати не можу. Що зі мною не так? Єдине, що мені вдалося в житті – це побудувати бізнес. Звичайно, я не мільйонер, але дуже навіть забезпечений.
Раптом зупинився, схопився за голову, з очей полилися сльози:
– Боже, стільки я грошей віддав цьому лікарю, а він мені лише сказав: “Нічим не можу допомогти. Хіба поїдете в Київ до мого колеги, але не факт, що там будуть позитивні результати”.
Пішов він дальше, не поспішаючи по мості і помітив дуже молоду жінку, яка міцно притулила до себе маленьку дитину. Вона стояла і невпинно продовжувала дивитися на воду. За декілька хвилин перелізла через перила мосту і… Микита кинувся одразу до неї. За лічені секунди він встиг схопити її за талію і потягнути на себе. Одразу заплакала дитина.
– Ти з глузду з’їхала? – кричав на неї Микита.
– А тобі що до того? Не лізь не у свої справи! – і заревіла.
– Тобі точно ще рано вмирати. А твоїй дитині тим більше! Давай піднімайся і йди додому!
– У мене немає нікого! І квартири теж немає!
– Ось це так і пригода мені сьогодні випала на мою голову. Гаразд, йдемо зі мною.
– А раптом ти якийсь маніяк?
– Топитися – це в будь-який час, будь ласка! А з маніяком – це страшно? – смикнув за руку. – Пішли!
Вони спокійно прогулювалися містом, а дитина продовжувала несамовито плакати Нарешті, Микита не витримав:
– Чому він у тебе весь час реве?
– Він дуже голодний – жінка пригорнула дитину до грудей.
– Накорми його молоком.
– У мене нічого немає…
– І мізків – теж, – чоловік озирнувся. – Гаразд, йдемо в магазин, купимо все необхідне.
Підійшли вони до потрібного відділу:
– Давай, бери те, яке тобі підходить – наказав Микита.
– Ось це, – взяла один пакетик.
– Лише один пакетик? Бери більше! Тепер кажи, що ще потрібно?
– Памперси.
– Що це взагалі таке?
– Ось вони на сусідній поличці лежать.
– Бери!
– А вологі серветки можна?
– Так!
Вони зайшли в квартиру. Жінка все почала оглядати. А Микита зняв черевики та одразу побіг кормити кота.
– Дивись, ночувати будеш ось в цій дальній кімнаті, – показав пальцем. – користуйся кухнею, туалетом та ванною. Я йду спати.
І попрямував в іншу кімнату. Зупинився, повернувся:
– Як тебе звати?
– Оксана.
– Мене – Микита.
“Точно не маніяк” – Оксана тихенько зайшла на кухню, помила пляшечку для молока, нагодувала малюка, поміняла памперси, поклала спати. Сама пішла одразу в душ, привела себе в порядок. Знову зайшла на кухню. І тут згадала, що давно не їла. Відкрила холодильник. Рука одразу ж потягнулася до сиру, відрізала собі декілька кусочків та жадібно заштовхала в рот. Пішла в кімнату до малюка і теж заснула.
Зранку Оксана проснулася і зрозуміла, що пора збирати свої речі. “Така доброта точно не може тривати вічно” – подумки про себе говорила жінка.
Він, щось робив біля плити. Швидко помилася, зайшла на кухню.
– Сідай! – кивнув він на стілець. – Зараз поснідаємо.
– Краще ти присядь, а я все приготую, – сказала жінка.
Після сніданку, жінка затамувала подих:
“Все, зараз вижене!”
– Оксано, мені потрібно їхати на тиждень в Київ. Ти можеш залишатися жити в мене. Головне – це годуй кота. В мій кабінет не заходь, всіма кімнатами можеш вільно користуватися. Тут раптом заплакала дитина. Оксана одразу кинулася до неї.
Хвилин через п’ять вона повернулася з дитиною на руках. На столі лежали гроші.
– Я залишу тобі гроші, цього на тиждень вистачить, все папа.
Микита почав взуватися, як тут раптом малюк почав простягати до нього свої ручки. Микита на секунду завмер, а його серце защеміло.
– Оксана, а можна мені його потримати на руках? – сказав він.
– Так, звичайно! – дала йому дитину, а на обличчі одразу з’явилася усмішка.
Маленька дитина почала видавати якісь веселі звуки. А Микита радісно поглядав на нього.
“Шкода, що я не можу мати дітей”, – його обличчя стало похмурим, він віддав дитину матері.
І пішов.
Через тиждень, Микита з сумом повертався додому. Навіть лікар з Києва нічим йому не може допомогти.
Зайшов в квартиру, а там ідеальна чистота і пахне смачною їжею, а малюк одразу потягнувся до нього…
А вам сподобалася історія?
