10 років тому, мені було 26. Тоді у мене було вже три магазини і своя власна квартира. Я була родом з дуже бідної сім’ї, багато років працювала прибиральницею. А потім вирішила знайти малесеньке місце на базарі

Зараз у мене в житті все гаразд. Є чоловік, діти і власний бізнес. Живемо в достатку. Маємо свою квартиру і автомобіль. Та мені це все не звалилося на голову і дісталося важкою працею.

Сама я з бідної родини. Після 9 класу мені вдалося вступити на бюджет у технікум. Мати цьому була дуже рада, адже заплатити за навчання у неї не було можливості. Для того, щоб звести кінці з кінцями вона працювала на двох роботах. Тим часом батька абсолютно не цікавила ні я, ні моє виховання. Коли мати дізналася, що мене взяли в технікум, то подарувала мені шоколадку, а тато пішов відмічати цю радісну новину зі своїми друзями в гаражі. Звичайно, йому б лише привід.

Зрештою, ми вирішили, що мені буде краще поселитися в гуртожиток. Адже вдома важко було зосередитися на домашніх завданнях і їздити туди-сюди також не дешеве задоволення.

До життя в нових умовах було не легко привикнути. Адже по стінах повзали таргани, а на кухні працювала лише одна конфорка на увесь поверх. Та мені нічого не залишалося зробити, окрім як змиритися з цією ситуацією. Мене гріла думка, що це рано чи пізно закінчиться.

Згодом я вирішила піти на роботу. Це був мій перший підзаробіток. Тож після пар до ночі я прибирала у кафе. Інколи було настільки важко, що хотілося все кинути. Та мені нікуди було податися. Зрештою, я нарешті могла дозволити собі не лише макарони і картоплю, але й інші харчі.

Після закінчення технікуму я взялася за пошуки роботи за спеціальністю. Однак вакансій не було, тому ще пів року я продовжувала прибирати в кафе. Тоді подруга запропонувала мені влаштуватися продавцем на базарі. Зарплата там була більшою, тому я погодилася. Мені ж потрібно було платити за оренду кімнати, одяг і їжу. 

Я торгувала овочами і фруктами. Якщо в літню пору проблем було менше, то зимою було складно справлятися з холодом. З часом я влилася в ритм, вивчила всі нюанси і вирішила відкрити свою точку. На перший внесок мені доклала певну суму грошей матір. Я почала купувати оптом продукти і торгувала ними.

У мене не було вихідних, тому фізична втома буквально стала хронічною. Та матеріальне становище покращилося. Через рік я переїхала на орендовану квартиру і вступила на заочне в інститут. Мати почала працювати разом зі мною.

Через чотири роки я змогла відкрити власний продуктовий магазин, але місце на базарі я також не залишила.

У 26 років я змогла купити однокімнатну квартиру і відкрити свій третій магазин. Незабаром я познайомилася з хлопцем, який також мав конкурентний бізнес. Між нами спалахнули почуття і ми одружилися. Нещодавно нашому шлюбу виповнилося 10 років. 

Мораль цієї історії полягає в тому, що ніколи не потрібно здаватися. Якщо у вас є ціль і мета, то наполегливо працюйте над її реалізацією. Повірте, що ваша доля у ваших руках. Кожному під силу змінити своє життя на краще. 

А як ви вважаєте, чи можна досягнути значних висот без зв’язків та фінансової допомоги?

Vasylyna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector