– Мамо, я вже знаю що хочу отримати в подарунок! – голосно кричала Леся.
– Вибач, але цього року ніякого дня народження не буде… – стомлено відповіла мати.
– Чому? Це несправедливо. Хіба я не заслужила? Тим паче я подругам пообіцяла медовик, а сама вже давно мрію про нову курточку…
– Ти повинна нас зрозуміти. Мені зарплату затримують, а твоєму братику давно потрібні нові черевики на зиму…
– Мені це вже надоїло! У вас ніколи немає грошей! Що я тепер подругам скажу? – розплакалася Леся і пішла геть.
Мати залишилася на кухні, по очах покотилися сльози. Це були скрутні часи. Грошей у них справді не було. Доводилося зводити кінці з кінцями. На сніданок обід і вечерю у них були дешеві макарони, а на десерт – солодкий чай. Раптом хтось доторкнувся до спини жінки…
– Мамусю, що з тобою?
– Це ти, Вітю. Макарони на плиті вже чекають на тебе. Сідай їсти.
– Ти через Лесю плачеш? – запитав старший син, сідаючи поруч.
– Так…у неї ж день народження…святкувати хоче…
– Не переживай. Я з нею поговорю…
– Та ні, вона має рацію. Адже це її свято, звичайно, вона засмутилася.
– Пора їй подорослішати, – раптом озвався батько. – Або ти, Вітю, можеш вибрати: зимові чоботи або Лесине свято?
– Я можу походити ще в старих. Нехай Леся відсвяткує день народження…
Того ж вечора батьки розповіли дочці чудову новину, а вона не могла стримати емоцій від щастя. Дівчинка мріяла про святковий торт і нову курточку:
– Мамо, мені бабуся з дідусем подарують гроші і подруги принесуть якусь суму. Цього має вистачити на нову курточку! – говорила Леся, поки мати сумно дивилася на черевики свого сина.
У дівчинки святкування було 1 грудня, а напередодні випав білий лапатий сніг. Одразу після школи Леся побігла гратися зі своїми друзями у двір. Вони ліпили сніговика і кидалися сніжками. Раптом хтось запитав:
– А чому твій Вітя не виходить гратися?
– Мені звідки знати? Мабуть, не хоче, – безтурботно відповіла Леся.
Ввечері дівчинка повернулася додому. Брат читав книгу і пив гарячий чай.
– Я теж хочу, – гукнула дівчинка.
Поки мати кип’ятила воду вона зайшла до Віті в кімнату і запитала:
– А ти чому цілий день вдома сидиш?
– Бо на вулиці холодно…- відповів він.
Леся згадала про його старі черевики і в серці щось защеміло.
Зранку дівчинка прокинулася від запаху медовика, який огорнув усю квартиру. Розпочалися перші привітання.
Леся разом з Вітьком пішла до школи. Усю дорогу вона не зводила очей із його осінніх черевиків, з яких хлопець регулярно витрушував сніг. Тоді вона згадала вчорашню розмову і зрозуміла, чому ж насправді її брат не виходив на вулицю…
Ввечері до неї прийшли подруги і бабуся з дідусем. Усі принесли довгоочікувані подарунки у вигляді купюр. Тепер дівчинці вистачало грошей, щоб купити собі нову курточку.
Наступного ранку вона разом із сусідкою пішла на місцевий ринок. Там Леся поміряла те, на що давно задивлялася, але все ж витратила кошти біля іншого прилавку, де продавали чоловіче взуття…
Мати дивилася на двір з вікна квартири і плакала. Там весело гралися її діти, а вона не знала, радіти їй чи сумувати…
А що ви думаєте про вчинок дівчинки?
