Зося вже багато років працювала санітаркою у дитячій лікарні для немовлят. Вона старанно виконувала свою роботу і завжди натирала підлогу до блиску. І не дивно, адже Ніна Василівна, завідуюча відділенням, постійно повторювала, що для хворих малюків дуже важливо, щоб все навколо було чистим, стерильним. У них імунітет слабкий.
У Зосі ж від дитинства було розвинене співчуття до оточуючих. Вона навіть ніколи не могла пройти повз бездомних кішок. Біля її дому саме жило декілька пухнастих тваринок, які з нетерпінням кожного дня чекали на жінку. Зося кожного дня підгодовувала їх, а коли хтось запитував, навіщо вона це робить, то спокійно пояснювала, що люди мають можливість заробити собі на прожиття, а кішки – ні. Потрібно дбати про беззахисних і згодом ця доброта сторицею повернеться.
Одного зимового ранку до них у відділення завітали поліцейські. Зранку вони натрапили на дивовижну знахідку – новонародженого малюка. Хлопчика, завинутого у старій ковдрі, несла місцева бомжиха. На питання, що вона робить з немовлям і де його взяла – не відповідає. Щоб врятувати дитину, чоловіки вирішили терміново відвезти її в лікарню.
Ніна Василівна оглянула хлопчика і одразу запевнила, що з ним все буде гаразд. Дитина дихала і була абсолютно здоровою. Жінка припустила, що безпритульна жінка навряд чи могла бути його матір’ю, адже дитинча доношене і добре розвинене. Помітно, що його мати добре харчувалася протягом всієї вагітності і жила в гарних умовах. Тож хлопчика вирішили залишити під наглядом в лікарні і зачекати, поки не з’явиться його рідна ненька чи та, хто зможе її замінити.
– Не хочеться віддавати дитину в дитячий будинок, – співчутливо сказала Зося. – А як назвемо його?
– Поки просто Хлопчик. Будемо молитися, щоб у нього з’явилися батьки, які самі придумають гарне ім’я, – відказала Ніна Василівна.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Через три дні до завідувачки завітала в гості її давня подруга, яка вийшла на пенсію, пропрацювавши все життя акушеркою. Вона розповіла жінці про дивовижну історію, яка нещодавно з нею трапилася:
– Уявляєш, Ніно, днями я приймала пологи у своєї неповнолітньої сусідки!
– Нічого собі! Як це трапилося? – здивувалася завідувачка.
– Я була в себе на дачі за містом, коли почула незрозумілі крики. Чую, хтось гукає із сусідського хліва. Йду на звуки і бачу молода дівчина народжує! Вона вже була в такому стані, що відкладати пологи було нікуди і чекати на швидку більше не було часу! Народився здоровий хлопчик, близько трьох кілограмів. А потім вияснилося, що матері він непотрібний. Адже ніхто з батьків не знав про вагітність 16-річної дочки. Вона приховувала все за своїми лишніми кілограмами. Дівчина пригрозила, що викине немовля, якщо я його не заберу, тому я пішла з дитиною додому.
– А далі що? – здивувалася Ніна Василівна.
– Ввечері я знову пішла до сусідів, але до батьків дівчини. Пояснила ситуацію, а її розлючений тато не хотів вірити, а потім вихопив дитинча і прогнав мене з дому, погрожуючи, що мені буде непереливки, якщо комусь розповів про цю ситуацію. Тієї є ночі я бачила, як він ніс незрозумілий кульок в невідомому напрямку…Я себе тепер так картаю, адже, мабуть, він вбив те дитинча…
– Кажеш це було кілька днів тому? Хлопчик трьох кілограмів? – перепитала Ніна Василівна, з’єднавши у своїй голові усі частини пазлів. – Живий твій малюк, не хвилюйся!
І завідувачка розповіла своїй подрузі про знахідку, яку вони отримали від поліцейських.
Час йшов, але ніхто не хотів всиновлювати хлопчика. Приходило декілька потенційних сімей, але всі вони відмовлялися від дитини через родиму плямку на його обличчі. Зося вкотре поверталася додому, зупинившись поруч з бездомними кішками, заговорила:
– Хіба ми недостатньо молимося? Кішечки, дорогі мої, допоможіть цьому Хлопчику отримати нове ім’я…
До Нового Року залишалося декілька днів. Раптом у лікарню завітала Аліса. Жінка прилетіла з Канади, щоб всиновити дитину. Їй показали Хлопчика і вона одразу закохалася в нього:
– Я хочу забрати його разом з собою. Хіба це не прекрасно, що сам Бог позначив його і зробив особливим, завдяки родимій плямі?
Ось так Джон отримав батьків і люблячу сім’ю напередодні новорічних свят. Зося ж не знала, як їй віддячити своїх кішок, які, безперечно, допомогли у цій справі…
А ви вірите в те, що у нашому світі є невідома чарівна сила?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
