Правильно кажуть, що студентські роки найкращі та насичені. Тоді ми дорослішаємо та розуміємо, що таке справжнє доросле життя та вчимося бути відповідальними. Згадайте, як ви старанно готувалися до екзаменів, боялися сурових викладачів, разом прогулювали пари та сподівалися, що про це не дізнається декан. У нас з’явилося багато нових друзів та навіть знайшли своє справжнє кохання.
Ось нещодавно до Олесі зателефонувала її троюрідна далека сестра Маринка. Вона так плакала у слухавку. Невже трапилося щось погане? Запросила її до себе у гості, адже та сказала, що це не тема для телефонної розмови, треба про все наживо поговорити. Тому дівчина хутчіше побігла у магазин за тортиком.
– Ох, Лесю, ти навіть не уявляєш, що у нас трапилося. Справжнє горе. Поїхали з донькою заселятися у гуртожиток, а там такі умови. Я ледь не посивіла! Стеля сиплеться, таргани повзають, один душ на весь поверх, і то ледь тримається. І як моя донечка Тетянка житиме у таких умовах? А ще ті дівчата мені такими підозрілими здалися. Ой, так боюся, щоб Таня у погану компанію не потрапила, – скаржилася сестра.
Я знаю, що племінниця Тетянка дуже тиха та скромна дівчинка. Звикла до того, що мама їй все на тарілочці принесе, адже вона єдина дитина у сім’ї. Бачу, як Марина навколо неї бігає і таким чином розпестила доньку. Однак, я знаю, що у кімнаті можна зробити ремонт. Я сама колись жила 4 роки у гуртожитку. Ми з сусідками самостійно поклеїли нові шпалери, купили все необхідне для комфорту. Та і гостинцями з дому ділилися, адже ми всі були приїжджі з сіл. Хтось привезе домашнє молочко та сметанку, інша яблука та груші. Ну не пропали!
– Послухай, Маринко, ну але ж не просто так люди кажуть, що не той студент, хто у гуртожитку жив. Ну там можна купити деякі матеріали, щоб зробити невеличкий ремонт. З дівчатками потоваришує, знайде нових друзів. Все-таки це весело ось так разом жити, – намагалася розрадити сестру.
Але жінка мене не слухала. Вона весь час голосила, що Таня просто пропаде у таких умовах. Аж раптом вона мені мило посміхнулася:
– Лесю, ми ж з тобою не чужі люди, все-таки одна родина. Ти мою Таню знаєш, вона дівчинка хороша. Нехай вона у тебе поживе! Ну бо ти ж її тітка, будеш за нею доглядати. Мені на душі буде спокійно. Ну як тобі ідея?
Я категорично була проти. Ну і що, що Таня – моя племінниця? Так, у мене велика квартира, місця для всіх вистачить. Але не хочу утримувати дорослу дівчину. Це ж треба купувати продукти, а ще слідкувати за нею, немов я її нянька. Ще й звітуватися перед Маринкою, що Таня їла, де гуляла і так далі. Ні, ні й ще раз ні!
– Сестро, я дозволю Тані пожити у мене, але ну хіба до того моменту, поки ви там ремонт у кімнаті не зробите. Ви ж можете запропонувати іншим сусідками скинутися, дешевше вийде.
– Навіщо нам робити ремонт, якщо Таня і так не буде там жити?
– Ну але тоді вона житиме у мене майже 4 роки, а я такого не хочу.
Однак, Марина аж почервоніла, коли почула таку пропозицію. Почала кричати на мене, що я така погана сестра та господиня, раз не дозволяю Тані жити у моїй квартирі. Навіть не попрощалася, голосно грюкнула дверима та заблокувала мій номер. Звісно, що про все не забула розповісти іншим родичам. Тепер на мене всі косо дивляться, бо я не захотіла прийняти до себе. І всі стали на сторону Марини. Але про мене хтось подумав? Я не хочу 4 роки терпіти чужу людину в себе. Знаю, що сестра не буде давати гроші на продукти чи комуналку, адже вважає, що родичі мають бути безкорисливими.
А кого ви підтримуєте у цій ситуації? Що б ви зробили з такою сестрою, як Марина? Варто все-таки прийняти її доньку?
