Хоча ця історія трапилася зі мною декілька років тому, я все так пам’ятаю, немов це було вчора.
Тоді надворі була весна, вже виднілися перші квіти на траві, пташки ніжно співали на деревах, а сонечко день за днем світило яскравіше. Я поверталася додому, адже хотіла одного – відпочити. Отримала зарплату та подумки розподіляла всі кошти – комуналка, продукти. Але я заслужила на смачну шоколадку з чаєм. Зайшла у невеликий магазин на розі вулиці.
Біля входу стояла бабуся, одягнена у легеньке пальто, старі черевички та шарфик. Вона розклала на невеликій дощині в’язані шкарпетки.
– Я сама в’язала, візьміть одну пару, вас зігріватимуть! Ось побачите, що вони вам дійсно допоможуть, – радісно сказала незнайомка до мене.
Мені стало її шкода. Тоді вже вечоріло, починався вітер, а вона тупцювала на місці біля магазину. Розглянула її шкарпетки. Великі, видно, що бабуся дійсно сама їх в’язала, такі хіба під валянки одягати, адже дуже грубі. Та і був тільки 42 розмір. Хоча у мене тоді не було хлопця, вирішила купити чорні теплі шкарпетки. Раптом мені знадобиться або татусеві віддам. Того вечора, як ви зрозуміли, я залишилася без шоколадки. Але мені було приємно допомогти старенькій бабусі, навіть решти не взяла.
Але через декілька тижнів я зустріла своє справжнє кохання. Його звали Петро, голубі очі, ніжна посмішка та найголовніше – 42 розмір ноги. Одного дня він захворів, сильно кашляв. І я вгадала про бабусині шкарпетки. І ви навіть не повірите, але вже наступного дня хлопець одужав. Почав жартувати, що це його щасливі шкарпетки. Відтоді я згадую слова старенької бабусі про те, що вони мені колись допоможуть. Сподіваюся, що у неї все гаразд.
Ось так випадкова покупка стала доленосною у моєму житті.
А ви вірите, що такі, на перший погляд, звичайні речі, насправді мають велику силу?
