Життя циклічне і бумеранг – це мій найулюбленіший вид покарання у Всесвіті. Хто ж знав, що він так явно приглянеться в моїй історії? За все в житті треба платити й це факт.
Чому я так кажу, бо мене кинув мій чоловік і отримав на горіхи. Життя відплатило йому за все, що він зробив.
Років 15 тому я вийшла заміж за Василя, мого тепер вже колишнього чоловіка. Він був багатий, а найголовніше амбітний. Я бачила в ньому щастя і своє життя. Але якось наше життя разом не дуже складалося, та й ми погано розуміли інколи один одного, але ж все-таки намагалися шукати у всьому плюси.
Жили ми в нашому рідному селі, Василь збудував для нас великий двоповерховий будинок. І я була щаслива.
Єдине, що нас точно не влаштовувало, той факт, що у нас не було дітей. Свекруха, як завжди, зробила мене винною, ніби то я хвора, а її любесенький синочок здоровий як «бик». Навіть всі мої довідки від лікарів, ніяк не вплинули на її ставлення до мене.
Якщо чесно, цього треба було очікувати, бо вона мала собі іншу жінку для Василя, не мене вона бачила у цьому статусі. Того і не злюбила.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми не могли народити дитину 7 років і потім буквально з різницею в 1 рік у нас з’явилися немовлята. Спочатку хлопчик, потім дівчинка. Усе як я і мріяла.
Я була щаслива таким клопотам, сиділа вдома, займалася дітьми. Але разом з цим я не помітила як сильно змінився мій чоловік. Він став холодний, закритий до мене. І потім я зрозуміла…
Одного дня ми поверталися з дітьми з прогулянки, двері чомусь були відкриті, а вдома нікого не було. Мені це все здалося дуже дивним, я допомогла малим роздягнутися і тільки тоді пішла на кухню. На столі лежала записка: «Вдома мене більше не чекай. Я покохав іншу. У вас є два місяці, аби з’їхати з дому. Прощавай».
Я почала телефонувати його мамі, а вона сказала, що це я винна і треба було більше часу йому приділяти. А пізніше я помітила, що Василь забрав всі свої речі і точно вже не повернеться.
– Як? Чому? Хто вона така? А що буде з нами? – ці всі питання крутилися у мене в голові дуже-дуже довго і я все ніяк не могла прийти до тями.
З часом я переїхала до батьків і ми почали жити всі разом. Я прекрасно розуміла, що мені треба жити далі заради дітей, розвивати їх, показувати цей світ, але все одно думка: «Як він зміг, так з нами поступити?», крутилася в голові.
Грошей у нас було небагато, точніше взагалі не було. І я почала виготовляти свічки. У мене непогано виходило, я розвивала соц. мережі і був дуже великий попит. Отак і почала заробляти собі на життя.
Одного вечора у двері хтось подзвонив. І я ще сліпо вірила, що то мій чоловік, Василь. Але ж ні…
То була Світлана Григорівна, його мама. Моєму подиву не було меж. Я все ж таки запросила її на вечерю. І що було дивно, вона прийшла миритися.
– Сонце, ти мене вибач, що я так ставилася до тебе. Ніяк не могла прийняти, що мій син пішов проти моєї волі, – пояснювала вона.
– Але ж ви все життя були незадоволені мною. Що змінилося? – з цікавість і острахом я запитала.
– Сталося те, що не гадалося, розумієш? Василь пішов до іншої жінки, вона підсадила його на якусь онлайн гру, він став залежний, програв всі гроші, а врешті решт, ця дівчина його кинула.
Виходить Василь втратив все! І себе по життю теж.
Я не стала проганяти свекруху і повірила їй, що вона змінилася і дійсно усвідомила як була не права. Зараз вона мені дуже допомагає з дітьми й ми потоваришували.
Свою квартиру вона записала на онуків і спадок передасть їм.
А Василь зараз кусає лікті, весь у боргах, кредитах. У нього було все, але він всього позбувся. І він в цьому тільки сам!
Як вам історія? А ви вірите в бумеранг?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
Це не справжня любов, якщо це не важко
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
