Всі знають, що собака – найвірніший друг людини і цьому є безліч підтверджень. Заради господаря собака готова на все: захистити, знайти допомогу, померти. Якщо людина потрапила в біду, то собака обов’язково знайде допомогу. Ще з одним доказом цих слів я зіткнувся під час роботи на швидкій допомозі.
В той день погода була не особливо гарна, небо було весь час затягнуте хмарами. Коли ми їхали назад з чергового виклику, то вже була майже ніч. Ми помітили, що на дорозі є якась перешкода і під’їхавши ближче, ми розглянули дворнягу. Собака не злякався машини, яка наближалася до нього. Водій почав їхати повільніше, але собака навіть вухом не поворушив. Нам довелося зупинитися, а тварина так і продовжувала сидіти і при цьому вона дивилася прямо на нас, немов хотіла щось сказати.
За роки роботи в швидкій ми побачили багато речей, проте такого ще з нами не траплялося. Всім, хто сидів в машині стало цікаво, що буде далі. Ніхто не хотів виходити і проганяти собаку. Тільки через п’ять хвилин один медбрат наважився вийти і прогнати собаку з дороги. Він зрозумів, що його хочуть прогнати і просто сам встав і відійшов до узбіччя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Медбрат повернувся з переможним виглядом в машину, але як тільки він сів, собака знову повернувся на те саме місце, де був. Ми всі перезирнулися. Медбратові довелося знову вийти і при цьому зробити більш грізний вигляд. А собака дивився на нас, немов кудись кликав.
Медбрат включив ліхтарик, щоб подивитися куди собака весь час відходить, недалеко від нього він побачив лежачого літнього чоловіка, який перебував без свідомості.
Медбрат почав кричати, і ми швидко побігли до нього, щоб надати допомогу чоловікові. Коли ми прибули в лікарню, то з’ясували, що у чоловіка стався інсульт, коли він вийшов в магазин, взявши з собою свого пса. Не дійшовши до магазину йому стало погано.
До речі, собака всю дорогу біг за нашою машиною. І весь час, що його господар пробув у лікарні, собака чатував його біля будівлі і чекав, коли його випишуть.
Вам відомі випадки такої вірності тварин до свого господаря?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
