Коли я навчався в інституті, то у мене випала можливість поїхати в Сполучені Штати для покращення спілкування англійською мовою. Це були 90-ті роки і я саме закінчив третій курс. Вийшло так, що я залишився довше, ніж очікував.
Усі мої уявлення про життя в США швидко розвіялися. Реальність була така: рівень життя справді був на високий, але там потрібно працювати, не покладаючи рук. Я намагався заробити у різних сферах: починаючи від миття посуду, закінчуючи ремонтом автомобілів. З часом мені вдалося відкрити свій власний будівельний бізнес. Спочатку він був зовсім невеликим, але справи рухалися вгору.
Зараз у мене успішна компанія, якій виповнилося 30 років. Я отримав громадянство, купив власне житло і одружився з дівчиною, яка теж має українське коріння. У нас троє дітей. Старшому синові вже 10 років, а молодшим сестрам-близнючкам по 7. Однак три роки тому наше життя кардинально змінилося. Ми вирішили поїхати на Батьківщину і більше звідти не повернулися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми придбали будинок у невеликому селі. Тут мальовнича природа і неймовірні краєвиди. Я досі керую бізнесом у Штатах, а вдома займаюся фермерським господарством. Ні я, ні моля сім’я не хочемо більше покидати рідну землю. Діти знають українську мову і ходять в місцеву школу. У них тут вже багато друзів. Тож, як не крути, в гостях добре, а вдома – найкраще. Жодні гроші та перспективи не замінять рідної неньки України.
А ви б виїхали закордон, якби у вас була можливість?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
