Коли моєму синові було років сім, ми всією, поки ще маленькою сім’єю, їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать …
Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою і я зміг дуже швидко зорієнтуватися, і припаркувати машину на узбіччя.
Я мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя, ще й дружина спробувала заступитися …
Але жінку я відправив в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх розваг, обіцяних нами, вже не буде. Син, на початку зі сльозами, а потім, з якимось азартом на очах, пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч з ним.
За неповних пів години ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину.
Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття. Говорив багато, нудно (як вважає моя дружина), з прикладами, але так, щоб він зрозумів.
А в кінці син запитав:
– А чому ти пішов збирати за мною?
– Те, що ти кинув обгортку в вікно – це в першу чергу моя помилка. Я упустив щось у твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.
Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити …
Спасибі моєму батькові – його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх дітей…
Як ви вважаєте, батько прийняв правильне рішення, що зупинив машину?
