Зі своєю дружиною Оксаною я прожив разом 8 років. У нас є маленький синочок, якому нещодавно виповнилось 5 років. Ми планували в майбутньому ще донечку. Жили дружно, не сварились, були звичайною сім’єю.
Згодом я став помічати, як дружина віддаляється від мене, все більше часу проводить сама, мовчить, спати іде в вітальню на диван. Для мене це все здавалося дивним.
Пізніше знайомі почали говорити мені, що Оксану якийсь чоловік з роботи забирає на машині.Я не міг у це повірити. Злість і відчай розривали мені зі середини. Я завдали намагався робити усе для сім’ї, хотів заробити більше грошей, аби жінка і син нічого не потребували.
В той вечір, коли Оксана прийшла додому, я спитав чи це правда, що мені говорили про неї чужі люди. Вона не заперечила. Почала збирати свої речі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Син залишиться зі мною.
– Та без питань. Я не проти – тільки й відповіла Оксана.
Я не міг зрозуміти, яка ж вона мати, як може так просто залишити свою дитину.
– Аркадій не готовий до дітей, думаю, він би і не згодився, щоб наш Максим жив у нього. Тому поки так буде краще для всіх.
У мене просто не було слів. Вона так легко про це говорила. Без краплі співчуття. Я розчарувався у людині, яку колись так сильно покохав.
Нам було непросто з Максимком звикати до життя без Оксани. Він постійно запитував, де мама? Я казав, що вона у відрядженні, скоро повернеться. Не хотів брехати, але що мені було робити?
Згодом малий звик і життя почало налагоджуватись.
Відтоді минуло 5 років. Максим вчиться у школі, я працюю на роботі. Ввечері ми обговорювали, як минув день, будували плани на завтрашній. На вихідних їздили подорожувати, я хотів, щоб дитина була всебічно розвинена. Йому подобалось проводити час зі мною.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та зовсім нещодавно сталась ситуація, яка перевернула усе з ніг на голову. Ми з сином вечеряли, як я почув стукіт у двері. Відчинив, а там моя колишня дружина стоїть.
Виглядала вона красиво. Доглянута, впевнена жінка, здавалось не постарішала ні на рік.
Максим маму впізнав, але ніяких емоцій не виразив. В ньому боролась дитяча образа і радість. Вона просила вибачення у дитини, хотіла обійняти, та він не йшов на контакт.
Я запропонував їй випити чаю.
Оксана розповіла, що прийшла за сином. Вона зі своїм теперішнім чоловіком живе в іншому місті, ому вона тут надовго затримуватись не може.
Рішення я залишив за сином. Чекав, що він скаже. Йому уже 12 рочків, тому я прийму будь-який вердикт. Хоча, звісно, я сподівався, що він без роздумів вибере мене. Проте малий мовчав. Я бачив, він не хоче відпускати мене, але він бажає побути з мамою. Він сумував за нею усі ці роки.
Я запропонував Максиму поїхати до мами на вихідні, він погостює, а потім вирішить, як бути далі.
Син поїхав, а я не зміг заснути усю ніч: а що,якщо я залишуся сам?
В неділю син повернувся додому і озвучив своє рішення.
– Татусю, я залишусь з тобою. У мами є чоловік, а ти сам. Я хочу бачити маму. Нехай вона приїздить до нас, або інколи я буду їхати до неї.
Це був найщасливіший день у моєму життя. Я був такий радий почути ці слова. Я зрозумів, що виховав хорошого сина!
Як ви гадаєте, чому син все-таки обрав тата?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
