Мені 55 років. Розлучена, діти вже давно живуть окремо в інших містах. Ось нещодавно познайомилася на роботі з чудовим чоловіком, якого звати Орест. Позустрічалися декілька днів, але потім він шокував мене приємною новиною про переїзд. Дійсно, ми вже не діти, у кожного з нас є квартири.
Однак, я вже звикла жити сама. У мене свій порядок у квартирі. Та і чесно кажучи, за 20 років я вже сумнівалася, що зможу знову закохатися. Але Орест мені одразу сподобався. Красивий, сильний, мужній, а головне – охайний. Костюм у нього випрасуваний, туфлі завжди чисті, ідеально виголений. Ми подумали, що краще буде у мене жити. Район хороший, недалеко від роботи, квартира краща та і я вже звикла до свого житла.
Спершу у нас все було дуже добре. Але згодом, через місяць спільного життя, на жаль, стосунки дали велику тріщину. Я працюю інженером на заводі, прокидаюся о 5 ранку та приходжу о 10 вечора. Бувало, що залишалася навіть на нічну зміну. Важко цілий день на ногах простояти. А ось Орест працював дистанційно. Можна сказати, що був сам собі директором, адже чіткого графіка не було. Ну міг інколи піти в офіс та сидіти там, скільки заманеться. Мовляв, така у нього важка та непередбачувана робота!
Мало того, що я приходила після зміни втомлена, то мала ще готувати для нас вечерю. Орест вважав, що це не чоловіча справа.
– Ну жінка ж має займатися цим. Ти все-таки господиня у квартирі, – дорікав мені.
Я слухняно кивала та ще годину крутилася на кухні, аби йому догодити. А він навіть “дякую” чи “спасибі” не казав, а про миття посуду я взагалі мовчу. Сподівалася, що хоча б в суботу мені допомагатиме, адже знаю, що у нього вихідний. Але ні!
У суботу з ранку до ночі я повзала навкарачки та прибирала всю квартиру майже до блиску. Готувала нам їжі аж на тиждень вперед – борщ, пампушки, котлети, млинці, салати. А в понеділок ввечері мила брудні каструлі й тарілки, які чоловік гонорово залишав після себе в умивальнику. Одного разу просто попросила, хоча б чашку після кави прополоскати. Ну так він образився на мене та декілька днів не розмовляв.
– Ну ти тут господиня та повинна прибирати! Чи тебе мама не навчила, – сказав Орест.
Я вже думала, що це безвихідна ситуація. Але на 8 березня він вирішив зробити мені подарунок – поприбирати у квартирі. Спершу я була приємно здивована. Однак, дарма раділа. Всі речі, які висіли на балконі та сушилися, Орест просто кинув до шафи, навіть не розклав на полиці. Пилюку протер тільки на видних місцях, не відсував книги чи вазони. Тарілки хіба сполоснув, що потім я їх сама перемивала.
Знаю, що багато жінок почнуть мене засуджувати, мовляв, я просто дуже прискіпуюся до поведінки свого чоловіка. Але я не хочу ставати для нього прислугою. Ми тоді прожили місяць, але я хотіла якомога швидше вигнати його геть. Все, нема сили більше терпіти такого нахабного чоловіка у своєї квартирі. Зібрала всі його речі та винесла за поріг. Ми тоді дуже посварилися.
– Ти ще проситимеш, що я повернувся до тебе, ось побачиш, – крикнув Орест на прощання.
Він вважав, що тут гостює. Мовляв, це моя квартира і я зобов’язана тут все робити по господарстві. Навіть комунальні послуги порівно не хотів оплачувати.
Але вже минуло багато часу. Не сумую за ним, не хочу бачити у цій квартирі. У цих стосунках добре було хіба йому. Адже я готувала смачно, прала та прасувала його одяг, прибирала всюди. А у відповідь навіть дякую не чула. Ні, не хочу заради ще одного невдячного чоловіка витрачати стільки сили. Якби він мене дійсно кохав, то не допустив такої ситуації. Ну але якщо Орест такий гордий та самовпевнений, то нехай шукає собі іншу жінку.
Мені так спокійно жити самій. Прогнати Ореста було найкращою ідеєю.
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? Чому?
