Минулої суботи ми прийшли до свекрухи у гості. Правда, пані Олена нас нічим не пригостила.
– Я тепер на правильному харчуванні, слідкую за фігурою. Тому заваріть собі чай, бо іншого я не маю, – сказала жінка.
Ну вона така досить “хороша” господиня. Знаю, що пані Олена у 18 років народила мого чоловіка Андрія, ось ми нещодавно святкували її ювілей – 40 років. Її чоловіка досить рано не стало, Андрій тоді ще до школи навіть не ходив. Тому пані Олена і навчалася, і працювала, щоб дати синові все найкраще. Тоді були важкі роки, тому кожен виживав, як міг.
Не знаю, з цим це точно пов’язано, але зараз пані Олена з нами майже не спілкується. Пам’ятаю, що ще під час першого знайомства я її не дуже цікавила, а про звістку на весілля відреагувала, м’яко кажучи, байдуже. Добре, що погодилася нам зі святом допомогти та позичила декілька тисяч доларів. Досі пам’ятаю її тост “Щастя, здоров’я, а тепер ви відправляєтеся у самостійне плавання і ніяка допомога вам не потрібна” – це вона так натякнула на себе, до речі.
Зараз ми живемо у квартирі мого дядька. Чоловік вже старенький, тому вирішив переїхати у село. Ремонт, машина, інші фінансові витрати – все з нашої кишені. Пані Олена може зателефонувати раз в тиждень, запитає як справи, навіть до кінця не дослухає та вже кидає слухавку. Мовляв, то у неї серіал почався чи сусідка у гості прийшла. Спершу така поведінка мене дивувала та ображала, але з часом я звикла.
Нещодавно я народила первістка, сина назвали Мироном. Думала, що поява онука змінить поведінку свекрухи. Вона купила для малюка нові іграшки, одяг, памперси. Посиділа у кафе одну годинку та пішла.
– Ну все, па-па, у мене справи! Нехай малюк росте здоровим та щасливим, – радісно сказала пані Олена та поцокала підборами на вихід.
Знаю, що вона тричі на рік відпочиває закордоном з подругами, на всі свята їздить у ресторани. Навіть у клуби ходить, бо бачу її фотографії у соціальних мережах. Бувало, що вона навіть не попередить про те, що їде геть, а ми потім ще переживаємо – а чому пані Олена слухавку не підіймає. Купила собі абонемент у спортивний зал, займається гімнастикою й танцями. Влітку – Єгипет, Болгарія або Туреччина, взимку – Буковель.
Одного разу мене викликали на роботу, Андрій також мав багато справ. Ну не могли ми залишити Мирона одного! Зателефонувала до пані Олени, вона ж бабуся, має нам допомогти.
– Ні, я не просила малюка народжувати. Це ваша дитина і ваша відповідальність. Все, у мене нема часу, я запізнююся на фітнес, – і кинула слухавку.
Звісно, що тоді я залишилася вдома. Але вже було байдуже на ту роботу, адже мене дивувала така поведінка свекрухи. Ну хіба так можна? Ми ж не чужі люди. Зараз я у декретній відпустці, інколи можу вийти на роботу, так що працює чоловік. Зараз у нас всі гроші йдуть на Мирона, треба купити одяг, спеціальне дитяче харчування, до лікарки на огляд піти. Вже не пам’ятаю, коли востаннє собі щось купувала. Ось попросили у пані Олени позичити гроші – вона навідріз відмовилася.
– Ось я колись сам змогла сина на ноги поставити, хоча у гаманці було порожньо. Нічого, ви також зможете, – дорікала жінка.
Добре, що у мене батьки живуть у селі та часто нам передають домашнє молочко, сметанку, яєчка, овочі та фрукти. Ще й не проти з онуком посидіти. Приїжджають одразу, як я попрошу.
І чому така несправедливість? Мої батьки вже старенькі пенсіонери, але завжди знайдуть час на мене та малюка. А ось пані Олені, виходить, що відпочинок на морі важливіший за маленького онука. Хочу, щоб вона частіше приходила до нас у гості або ж просто телефонувала та цікавилася, як у нас справи. А така байдужість тільки відштовхує. Не здивуюся, якщо вона одного дня взагалі про нас забуде.
Кого ви підтримуєте у цій ситуації? Можливо, дівчина надто прискіплива до пані Олени? Чи навпаки?
