Зі своєю мамою я завжди жила разом. Вона завжди допомагала нам з чоловіком: щось приготувати чи з внучкою посидіти, поки ми на роботі. Та й я завжди знала, що з мамою все добре, вона не сидить десь там сама в домі, далеко від мене.
До того ж це було економія часу і грошей. За ще одне житло ніхто не платив, маму відвідувати ніхто не їздив. Продукти, ліки, побутову хімію купували разом. Хтось бачить що не мама швиденько докупляє. Загалом нам дуже підходив такий спосіб життя.
У мене в самої тепер доросла донька. Та я ніколи не планувала жити з нею разом.
Одна одній ми допомагаємо, наші будинки в декількох кілометрах. Та думки жити разом у нас і не виникало.
А після того, як моя подруга Анна розповіла свою історію взагалі і не подумаю над цією ідеєю.
Анна мала двокімнатну квартиру. А її дочка Василина, після розлучення з чоловіком жила в однокімнатній. З грошима у неї було туго. Тому вона запропонувала матері об’єднатись: продати їхні квартири і купити одну велику.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На різницю в грошах купили б нові меблі чи ремонт зробили. В результаті вони знайшли непоганий варіант трьохкімнатної квартири з ремонтом, щоправда, трохи далі їхати до центру. Але залишились ще навіть гроші.
Переїхали, почали облаштовуватись. Кожен свою кімнату мав: бабуся, мама і дочка.
Спершу ніби все добре було, а потім дочці все не так. То мама їжу несмачну наготувала, то прибирає не так, то молоко не те купила. Словом, дратуватись дуже почала.
Анна на пенсії вже була, а дочка працювала. Тому жінка і взяла усі домашні обов’язки на себе, допомогти хотіла. Та хіба тут вгодиш!
Розлучення Василини проходило тяжко, дівчина переживала. Навіть до бутилки прикладатись почала. Та Анна дізналась про це тільки, як вони з’їхались. Щодня із пляшкою вина приходить, каже це у мене релакс такий.
Вона раз-другий зауваження зробила. Все-таки внучка дивиться на матір, який вона приклад бере. Та Василина злилась на це.
– Залиш мекне у спокої! Чого ти хочеш? Я ж не кричу, не скандалю, нікого не чіпаю.
Згодом Василина взагалі сказала матері у своїй кімнаті сидіти, аби її не злити. Анні було образливо до сліз. Виходить цілий день літай, як муха в окропі, прибирай, готуй, з внучкою сиди, а потім закрийся у кімнаті і носа свого не висовуй.
Внучка, дивлячись на матір, теж почала на бабцю огризатись. А Анні діватись нікуди від цього. З’їхати вона вже не має куди. От хотіла, як краще, а тепер їй мучитись.
Корку лишнього боїться зробити. Почуває себе не як вдома, а у гостях.
Тому Анна тепер усім знайомим свою історію розповідає і радить з дітьми на старості років не з’їжджатись. Краще прийти у гості, побачитись, натішитись один одним, встигнути скучити. Так і стосунки будуть міцнішими.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
В себе вдома, можна робити все, що заманеться. Ніхто тобі нічого не вкаже.Поки піклуватись за старенькими батьками не доведеться, можна жити окремо.
Звісно, усі люди різні.Різне виховання, різні характери. Комусь добре разом з батьками, комусь ні. Вирішувати важ уже самим. Можливо, дочці теж важко. Я не знаю. Я чула версію цієї історії тільки від подруги.
Батьки і діти – це найближчі люди. Та інколи буває, коли вас надто багато один в одного відносини псуються. А коли ви не об’єднані побутом, зберігати спокій у стосунках легше.
А як ви вважаєте, варто батькам жити разом з дітьми?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
