Зі своєю мамою я завжди жила разом. Вона завжди допомагала нам з чоловіком: щось приготувати чи з внучкою посидіти, поки ми на роботі. Та й я завжди знала, що з мамою все добре, вона не сидить десь там сама в домі, далеко від мене.
До того ж це було економія часу і грошей. За ще одне житло ніхто не платив, маму відвідувати ніхто не їздив. Продукти, ліки, побутову хімію купували разом. Хтось бачить що не мама швиденько докупляє. Загалом нам дуже підходив такий спосіб життя.
У мене в самої тепер доросла донька. Та я ніколи не планувала жити з нею разом.
Одна одній ми допомагаємо, наші будинки в декількох кілометрах. Та думки жити разом у нас і не виникало.
А після того, як моя подруга Анна розповіла свою історію взагалі і не подумаю над цією ідеєю.
Анна мала двокімнатну квартиру. А її дочка Василина, після розлучення з чоловіком жила в однокімнатній. З грошима у неї було туго. Тому вона запропонувала матері об’єднатись: продати їхні квартири і купити одну велику.
На різницю в грошах купили б нові меблі чи ремонт зробили. В результаті вони знайшли непоганий варіант трьохкімнатної квартири з ремонтом, щоправда, трохи далі їхати до центру. Але залишились ще навіть гроші.
Переїхали, почали облаштовуватись. Кожен свою кімнату мав: бабуся, мама і дочка.
Спершу ніби все добре було, а потім дочці все не так. То мама їжу несмачну наготувала, то прибирає не так, то молоко не те купила. Словом, дратуватись дуже почала.
Анна на пенсії вже була, а дочка працювала. Тому жінка і взяла усі домашні обов’язки на себе, допомогти хотіла. Та хіба тут вгодиш!
Розлучення Василини проходило тяжко, дівчина переживала. Навіть до бутилки прикладатись почала. Та Анна дізналась про це тільки, як вони з’їхались. Щодня із пляшкою вина приходить, каже це у мене релакс такий.
Вона раз-другий зауваження зробила. Все-таки внучка дивиться на матір, який вона приклад бере. Та Василина злилась на це.
– Залиш мекне у спокої! Чого ти хочеш? Я ж не кричу, не скандалю, нікого не чіпаю.
Згодом Василина взагалі сказала матері у своїй кімнаті сидіти, аби її не злити. Анні було образливо до сліз. Виходить цілий день літай, як муха в окропі, прибирай, готуй, з внучкою сиди, а потім закрийся у кімнаті і носа свого не висовуй.
Внучка, дивлячись на матір, теж почала на бабцю огризатись. А Анні діватись нікуди від цього. З’їхати вона вже не має куди. От хотіла, як краще, а тепер їй мучитись.
Корку лишнього боїться зробити. Почуває себе не як вдома, а у гостях.
Тому Анна тепер усім знайомим свою історію розповідає і радить з дітьми на старості років не з’їжджатись. Краще прийти у гості, побачитись, натішитись один одним, встигнути скучити. Так і стосунки будуть міцнішими.
В себе вдома, можна робити все, що заманеться. Ніхто тобі нічого не вкаже.Поки піклуватись за старенькими батьками не доведеться, можна жити окремо.
Звісно, усі люди різні.Різне виховання, різні характери. Комусь добре разом з батьками, комусь ні. Вирішувати важ уже самим. Можливо, дочці теж важко. Я не знаю. Я чула версію цієї історії тільки від подруги.
Батьки і діти – це найближчі люди. Та інколи буває, коли вас надто багато один в одного відносини псуються. А коли ви не об’єднані побутом, зберігати спокій у стосунках легше.
А як ви вважаєте, варто батькам жити разом з дітьми?
