Мені всього лише 20 років, але попри це я дуже вже хочу створити власну сім’ю. Зі своєю дівчиною зустрічаюся ще з часів школи, тож чого тягнути?
Оксану я дуже кохаю, як і вона мене. На пропозицію руки й серця не вагаючись відповіла “так!”.
Тепер от плануємо розписку. Хочемо, аби все пройшло тихо, скромно і по-сімейному. Війна в країні – зараз точно не до гучних забав. Після узаконення наших стосунків я планую йти на службу. Вже навіть дати погоджено, коли розпочнеться моя військова підготовка.
До найважливішої події мого життя усе вже майже готове. Я в очікуванні того моменту, коли нарешті зможу назвати свою Оксанку дружиною.
Все було б чудово, якби не передвесільні примхи моєї мами. Брехати не буду – вона в мене дуже хороша, розуміюча і добра. Але після смерті батька я її просто не впізнаю.
Вже 5 років минуло, а вона й досі щовечора плаче, постійно згадує його, переглядає без упину старі фотографії.
Не подумайте, що я за батьком не сумую, але ж розумію – треба якось жити далі.
Кілька днів тому я прийшов до мами за порадою, яку вишиванку краще буде одягти на розписку. У мене їх дві: червона та синя.
Найрідніша вчинила справжній скандал: як це її єдиний син піде до вінця без ошатного костюму?!
– Мамусю, та ж я тобі казав: весілля має бути дуже скромним. Та й на дорогі вбрання немає коштів. Мені ще до служби готуватися треба буде…
– Ой, синку, мама твоя уже про все подбала. Та й татко покійний руку свою до цього доклав.
Я дивився на матір і не міг зрозуміти, що вона має на увазі.
Тоді вона витягла з шафи старий батьків костюм, в якому, здається, ще він на вишиваний рушничок у церкві ставав. Тільки от на вигляд він став значно меншим.
– Ось! Твій шлюбний костюм. Я його вшила, тож на тобі він сидітиме, наче новий.
Я мало не вибухнув від обурення, але ледь стримався, щоб не образити маму. Вона ж старалася і хотіла якнайкраще.
Я ж взагалі не хочу одягати його на себе. По-перше, мені здається, що це якось неправильно – носити одяг покійного, ще й в такий відповідальний день. По-друге, костюм мені навіть не до вподоби. Такі були модні ще років 30 тому.
Що тепер робити – гадки не маю. Мені, звісно, байдуже, що скажуть люди, але стояти у вбранні тата і постійно нагадувати собі про те, що він не дожив до цього дня – теж не хочеться.
Якщо оберу вишиванку, як і планував, мама до смерті на мене, мабуть, образиться.
Потребую поради, бо навіть Оксана не розуміє, як мені допомогти…
Що б ви порадили зробити головному герою?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
