З самісінького дитинства я вигадала собі образ ідеального чоловіка. Блакитні очі, чорняве волосся і смугла шкіра – ось той принц, якого я чекаю усе своє життя.
Подруги завжди з мене сміялися, бо я хоч і не модельної зовнішності, але деяким кавалерам таки подобалася. Але всі вони отримували одну єдину відповідь: “Ні!”
А як же інакше, якщо вони не відповідали жодному критерію ідеального чоловіка.
Якось на виставці нашої продукції до мене підійшов Олег – кумедний рудоволосий хлопець з яскравими зеленими очима. Одразу було помітно, що він зачарований моєю красою, дивився на мене, наче на принцесу.
Наприкінці вечора запросив мене до ресторану. Мені зовсім не хотілося йти, але заради ввічливості я прийняла цю пропозицію.
Потім Олег почав регулярно влаштовувати для нас побачення, дарував мені подарунки і щодня до мого офісу надсилав квіти.
Так тривало місяць, а потім я сказала йому, що він просто не у моєму смаку, і я не хочу нічого більшого, ніж дружба.
– Нема питань. Дружба, то дружба, – спокійно сказав Олег.
На якусь хвилину мені навіть прикро стало, що він так легко погодився відмовитися від романтичних стосунків зі мною…
Спілкування між нами не припинилося, але в ньому більше не було й натяку на залицяння, закоханість хлопця та інші любовні штучки.
Я все чекала, коли ж мені нарешті зустрінеться той самий чоловік, який змусить забути мене про все на світі і робитиме щасливою.
– Галинко, ну де ж мій блакитноокий чорнявий принц? Чому я така нещасна?
– Ти нещасна? Смієшся чи що? За тобою он такий чоловік упадає, щодня то квіти, то тістечка, то ще якісь подарунки. А дивиться він як на тебе? Раніше я таке лише у фільмах бачила.
– Але ж він рудий і очі у нього зелені!
– Яка ж ти дурепа, Настю. Хіба ж кохають за зовнішність?! За душу люблять, за доброту і лагідність. Хіба Олег не такий?
Нашу розмову перервала цікава картина. До офісу під’їхав автомобіль, з якого вийшов непримітний чоловік низького зросту. Він був одягнутий в кумедні шорти, звичайну футболку, а волосся на голові було повністю розтріпане. Про себе іще подумала: “Ні, мій Олег зовсім не такий. Він статний”, – зловивши себе на цій думці, дуже здивувалася, чому взагалі згадала свого кавалера.
– Хто це? – спитала я подругу.
– Як це? Чоловік Дарини з бухгалтерії…
– Та як же це можливо? Ти щось плутаєш… Вона ж така красива, її хоч завтра на обкладинку журналу, а він…
– Що він?
Я недовго думаючи тихенько видала:
– Він негарний….
За кілька секунд з офісу вибігла Даринка. Така щаслива. Міцно обійняла свого чоловіка, поцілувала в губи. Я вдивлялася в її обличчя, а воно просто сяяло радістю від зустрічі з чоловіком.
– Ось так, Настю. Не всі жінки такі, як ти. Деякі таки серцем вибирають, а не очима.
Після тієї ситуації я дещо переосмислила і вирішила зателефонувати Олегу і запросити його на вечерю.
– Пробач, сьогодні ніяк не зможу. Гуляю ввечері в парку із друзями.
Я була в розпачі: що ж то за друзі такі, на яких він мене проміняв. А ще кажуть, що він закоханий у мене!
Розлючена вирішила податися в парк і подивитися, як розважається Олег поза моєю компанією.
Уявіть собі моє здивування, коли я побачила свого “друга” на футбольному полі в компанії маленьких дітей, які радісно грали з ним у м’яча.
Він увесь червоний, мокрий, розпатланий, а я сиділа на лавці і не могла відвести від нього погляду. Якийсь він геть інакший – вільний, простий і щасливий. Зі мною він завжди намагається поводитися стримано, інтелігентно. Мабуть, це тому, що я сама завжди сиджу з кам’яним обличчям, аби не дати йому приводу думати, ніби між нами щось є.
– Привіт. Ти що тут робиш? – розгублено спитав Олег, коли помітив мене біля футбольного поля.
– Привіт. Я й не знала, що ти з дітлахами у футбол ганяєш.
– Так, щось на кшталт тренера. Ми тут щочетверга збираємося.
– Може, прогуляємося трохи?
– Та ні. Я втомився. Давай я тебе додому підвезу.
Я засмутилася: куди ж поділася наполегливість Олега, його залицяння і запал? Яка ж я дурна, та ж я сама змусила його про це забути…
– Нічого! Я все виправлю! Завтра ж почну… – думала я про себе
Приїхала наступного вечора під його офіс, хотіла зробити сюрприз, але дивуватися довелося мені.
Олег вийшов з офісу з якоюсь вродливою білявкою, яка дивилася на нього так, ніби він голлівудський актор якийсь. Вони гучно сміялися, а потім попрямували до кафе, що знаходилося через дорогу.
Я мало не розплакалася… Як він міг так швидко мене забути?! Я йшла дорогою додому і не могла повірити в те, що втрачала людину, з якою мені було так добре.
Весь вечір не могла собі місця знайти. Ближче до опівночі в мої двері хтось постукав. На порозі стояв Олег.
– Навіщо ти сьогодні приходила?
– То ти бачив? Чого ж не підійшов? Надто зайнятий був своєю білявкою? – ображено спитала я, відводячи погляд.
– Я просто не хочу нав’язуватися. Ти вже доросла дівчинка, маєш знати, чого хочеш.
– Я давно вже знаю, чого хочу, тому й приїхала сьогодні до офісу.
Запанувала тиша. Олег недовго думаючи, притягнув мене до себе і пристрасно поцілував.
Та ніч минула просто неймовірно. Я дивилася на сплячого поруч чоловіка і розуміла: ось він – мій принц.
На що ви звертаєте увагу більше – на зовнішність чи душу?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
