Наталя була звичайною дівчинкою із простої сім’ї. Однак у неї був один скарб у вигляді її триколірного кота.
Це щастя принесла додому її мати. Вона сказала, що такі котики приносять удачу. Тому і вирішили його залишити.
Чи це його заслуга, чи просто доля прихильно ставилася до сім’ї, але в них все було гаразд.
Незважаючи на те, що про кота дбала мати, він визнавав лише одну господиню – Наталю.
Кіт завжди був поруч з малечею і в моменти радості, і в миті журби.
Ось так вони вдвох зі Щастям виросли.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дівчина подорослішала, закінчила інститут і створила свою сім’ю.
Вона переїхала, а кіт залишився з батьками.
Та він ніколи не забував про дівчину і завжди сидів у неї на руках, коли та приходила в гості.
Наталя говорила з ним і пояснювала, що в чоловіка алергія на шерсть, тому забрати кота з собою не може.
Збігали дні і кіт дожив свої дні на землі. Він помер у поважному віці, а через кілька місяців Наталя поховала і батьків.
У сім’ї в неї також почалися негаразди. Та це все співпадіння. Хіба можуть ці речі бути пов’язані зі смертю щасливого кота?
Це ж все сталося не за один день. Чоловік жорстоко ставиться до Наталі, а син бере з нього приклад. Сама вона давно перестала за собою слідкувати і дуже погладшала.
Вона терпіла. Терпіла зради і терпіла грубі слова. Наталя знаходила усьому виправдання і пояснення. Вони звикла до такого стану справ, який перетворився у звичайні будні.
Та стрес, пов’язаний зі смертю батьків, змусив її розплющити очі.
Вона одразу побачила, що у них з чоловіком більше немає почуттів.
Він не йде від неї лише тому, що так зручно.
У них немає тем для розмови.
Зрештою, що він про неї знає?
А вона про нього?
Наталя жахнулася, але намагалася тримати себе в руках.
Нікуди їй було діватися. Піти в пусту квартиру батьків, де висять сірі штори і відбивається ехо?
Жінку лякала тиша і пустота.
Вона трималася з останніх сил.
Але була остання крапля.
Ні, не тоді, коли вона дізналася про коханку чоловіка.
Не тоді, коли син привів нахабну невістку.
А тоді, коли по дорозі на дачу, на перехресті, чоловік не пропустив швидку, яка летіла рятувати чиєсь життя.
І те життя не врятували, і Наталя в реанімації опинилася.
Одна.
Тоді вона і зламалася.
Жінка вийшла з лікарні в чому була і попленталася в рідну домівку.
Вона зайшла у свою дитячу кімнату і гірко заплакала.
Та нікому було її підтримати в цю мить.
Знесилена вона заснула, а зранку затіяла генеральне прибирання.
Вирішила, що вікна мають блищати і таки встигла їх за дня помити.
На вечір залишилося лише сміття викинути. Погана прикмета, але нехай.
Наталя підійшла до смітника і почула там нявкіт.
Жінка підняла кілька пакетів і побачила під ними триколірне кошеня.
– Не може бути! Хто ж додумався викинути своє щастя? Самі втратили, зате я знайшла! Тепер точно все буде добре! – зраділа Наталя, пригортаючи до себе пухнастого котика.
А ви вірите в прикмети?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
