Ну захотів чоловік похизуватися – із ким не буває! Не кидати ж його після цього

Не щастить мені на успішних і цілеспрямованих чоловіків. Може, це все тому, що я навчилася давати собі раду сама. 

Мій шлюб ніколи не приносив мені багато щастя. Настільки безініціативного, пасивного і нудного чоловіка, як мій колишній, я більше в житті не зустрічала. Набридло мені його постійно штовхати до нових звершень, то я вирішила подати на розлучення. Іван навіть не пробував мене повернути, завоювати знову мою прихильність. Мабуть, йому просто ліньки було. Моя донька вже доросла, тому прийняла наш вибір без жодних заперечень та істерик. 

Я нарешті відчула себе вільною, тому щиро бажала, аби життя подарувало мені море нових вражень. Почала ходити на побачення, але всі чоловіки годилися лише на короткострокові романи. Мені ж хотілося серйозних стосунків з чоловіком, який зможе мене вразити своєю мужністю і внутрішньою силою. Довго й нудно я шукала такого кандидата, аж поки мене це не втомило. 

Думаю собі: “Ну, їх усіх! Поїду на курорт, відпочину собі трохи”.

Ніжні промені сонця, шум морських хвиль і крижані напої з бару, що знаходився в самісінькому центрі пляжу – ідеальна відпустка. 

Але й тут без кавалерів не обійшлося. Підійшов до мене чоловік, запропонував познайомитися. Я вирішила ще раз випробувати долю, тому не відмовила. Звали незнайомця Тарасом. Він казав мені гарні слова, запросив на прогулянку під зоряним небом, а потім пів ночі писав милі текстові повідомлення. “Такий романтичний”, – подумала я тоді.

 

Але наступного дня, його наче підмінили. Тарас не втомлювався повторювати, який він багатий і успішний. Скільки у нього грошей і машин, який статус і посаду займає у престижній фірмі. Я намагалася його виправдати, подумала, що він просто хоче справити на мене гарне враження. Ну, похвастався трохи – з ким не буває? Тому коли він запросив мене ввечері у ресторан, я погодилася без вагань. 

Що відбувалося далі можна описати однією фразою – сміх та й годі. 

Я виглядала на всі 100: красиве плаття, дорогі парфуми, коштовні прикраси на вухах та руках. Тарас був вражений. 

Ми замовили купу їжі, насолоджувалися дорогими напоями. Коли нам принесли рахунок на 7000 гривень, я не сумнівалася – мій кавалер усе оплатить. Яка ж наївна!

Тарас почав удавати, ніби щось шукає у кишенях. Заледве натягнув на обличчя маску розгубленої й стривоженої людини і заявив:

– Здається, я забув гаманець у кишені іншого піджака. Доведеться тобі заплатити за нашу вечерю.

“Не на ту ти натрапив, хлопче”, – подумала я собі і різко схопила зі столу телефон Тараса. Простягнула його офіціанту і сказала:

– Мій кавалер забув свій гаманець. Але не хвилюйтеся, ми залишаємо вам телефон під заставу, поїдемо машиною по гроші і швидко все повернемо. 

Тарас дуже раптово знайшов кредитну картку, яка якимось магічним способом опинилася в його кишені. Усе довелося сплатити негіднику. Я розвернулася і пішла. На щастя, більше ніколи його не зустрічала у своєму житті. 

Розповідаю тепер цю історію усім своїм подругам. Хоч маємо тепер, з чого посміятися. 

Як викрутилися б ви у такій ситуації?

 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector