Володя мене дуже лякав, але без його допомоги було не обійтися

Я вийшла заміж за чоловіка, якого дуже кохала. Зустріла його, коли навчалася на 4 курсі педагогічного факультету. Думала, що наше кохання – вічне. Але це був самообман. Після народження нашого сина, мені стало важко доглядати за собою. Звісно, я ніколи не запускала себе до невпізнаваного стану, але й на всі 100% виглядати не могла, зважаючи на те, що в мене на руках немовлятко, яке потребує моєї уваги і турботи цілодобово. 

Чоловіка такий спосіб життя не влаштовував, тож він вирішив завести собі коханку. Я дізналася про це випадково. Іван був у душі в той момент, коли йому зателефонував телефон. В той час у його матері були невеликі проблеми зі здоров’ям, тож я подумала, що варто взяти трубку і перевірити, чи не трапилося чогось поганого. З’ясувалося, що дзвонила Соня, його нова обраниця. 

Я була шокована! Вимагала від чоловіка пояснень, а натомість отримала хвилю звинувачень у тому, що взяла без дозволу його телефон до рук. 

Я не збиралася терпіти таке приниження, швидко зібрала свої речі та речі малюка і пішла з дому. Я не знала, куди йти, але була певна – під одним дахом із цим зрадником я більше ні хвилини не залишуся. До батьків податися я не могла. Причина була не в тому, що вони б мене не прийняли, зовсім ні! Просто вони жили в маленькій квартирці у компанії іще трьох сторонніх людей. Куди ще мене туди з малим дитям? Ні, дам собі раду сама.

Здогадалася занести в ломбард усі свої золоті прикраси. Отримала за них немалі гроші, тож могла зняти на декілька ночей готель. А потім став мені у нагоді мій диплом: я влаштувалася вчителькою молодших класів у школу, яка знаходилася у невеликому селі неподалік від міста. Там і зняла для нас із Максимком будиночок. Тривога і страх за наше із сином майбутнє потроху розвіювалися. 

Якось, повертаючись з роботи, я помітила, що в будиночку, який знаходився поруч із моїм горить світло. Мене це здивувало, бо мені розповідали сусіди, що там колись жила вдова. Померла 5 років тому від суму і відчаю, бо не змогла змиритися з тим, що її син потрапив до в’язниці за численні крадіжки. 

– Мабуть, син вийшов із в’язниці і вирішив повернутися додому, – подумала я, – доведеться його тепер остерігатися, уникати будь-якого контакту із ним. 

Але сталося все не так, як я собі запланувала. Одного вечора ключ застряг у щілині, тож я не могла потрапити до власної домівки. Хвилин 20 простояла під дверима. На допомогу поспішив сусід, якого я так боялася. Але не прийняти його поміч я просто не могла, інакше залишилася б із маленькою дитиною на вулиці. Сусіда звали Володею. Він видався мені непоганою і досить приємною людиною.

Та зустріч не була останньою. З того часу ми почали ближче знайомитися, навідуватися в гості одне до одного. Сусіди, як не крути. Він розповів мені історію про те, як його підставив найкращий друг. Саме через нього він і опинився у в’язниці, хоч ні в чому не був винен. Я теж розповіла йому про свою долю. 

Через деякий час ми вже були по-особливому близькими людьми. Я допомагала йому адаптуватися до життя на волі. Намагалася переконати усіх мешканців села в тому, що Володя – чудова людина, а судити когось за його минулим – це велика помилка. Мені це таки вдалося, і мій друг без жодних труднощів зміг влаштуватися на роботу. 

Між нами почало зароджуватися велике і світле почуття – кохання. Володя запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася. Вже за декілька місяців я завагітніла. Усі були на сьомому небі від щастя: і я, і чоловік, і мій синочок Максим, який дуже швидко знайшов спільну мову з Володею. Вони тепер справжні друзі, спільно приховують від мене свої чоловічі секрети. 

Нарешті я можу відчувати себе повністю щасливою. Вдячна Богові, що все склалося саме так, а не інакше!

Чи не було б вам страшно спілкуватися із Володею?

Чи змогли б ви пробачити зраду?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector