Поки Олена розплачувалась за продукти на касі супермаркету, Андрій стояв надворі спокійно покурюючи цигарки.
Вона вийшла з двома важкими пакетами. Попросила чоловіка взяти.
– А ти що? – здивовано запитав він. Дівчина почала нервуватись. Вона не розуміла, чому її чоловік такий тугодум, невже не бачить, як їй важко.
– Андрій, вони тяжкі. Візьми їх, будь ласка.
Андрій включив дурачка і швидко почалапав вперед. Знав, що вона не наздожене. Додому було недалеко, хвилин 5 пішки, але з великими сумками дорога здавалась вічністю.
“Нехай понесе трохи, нічого їй не станеться, не надірветься. От настрій у мене сьогодні такий – дружину повиховувати. Нехай знає, де її місце. А я мужик, а не підкаблучник!” – думав дорогою Андрій.
– Андрію, куди ти побіг? Повернися за пакетами – мало на розплакавшись кричала Олена. Та він навіть не повернувся. Жінка думала, що він так жартує, та щось жарт надто довго затягнувся. У неї було бажання кинути ті пакети, але, ніби в якомусь тумані, продовжувала їх нести.
Дійшла до під’їзду, сіла на лавку. Несила підніматись далі. Квартира на 6 поверсі, а ліфту у них в будинку не було. Ледве стримувала сльози – не плакати ж на вулиці, там сусіди.
Але і проковтнути цю ситуацію вона не могла. Андрій її не тільки образив, а й принизив. Але ж він такий турботливий і уважний був до весілля!
– Привіт, Оленко – вирвав її з роздумів голос баби Каті.
– А, добрий день, баб Кать.
Баба Катя жила поверхом нижче і дуже товаришувала з Олениною бабцею, поки та була жива. Пізніше вона дуже допомагала їй у побутових питаннях. Все, чого Олена не знала, питала в баби Каті. Бо ж нікого ближчого вона тут не мала. Мама переїхала в інше місто до свого другого чоловіка, народила ще двоє дітей і жала там з ним, лиш зрідка згадуючи за неї.
Дівчина вирішила віддати всі продукти бабі Каті, недаремно ж вона їх несла. А чоловіка вона провчить.
– Ходімо, я вас до квартири заведу, он продуктів вам трохи принесла.
Олена інколи допомагала пенсіонерці, приносила їй дещо, та це було нечасто. Коли старенька побачила стільки смаколиків у пакеті, які вона любила, але не могла собі дозволити, о дуже розчулилась, а Олена і собі за компанію. Вони ще трохи поговорили і дівчина підійнялась до себе додому.
Андрій вийшов до коридору і уже щось жував.
– А де пакети? – спитав він, коли побачив порожні руки дружини.
– Які? Ті, що я просила тебе донести?
– Олено, та ти що, образилась?
– Ні. Я лиш висновки зробила – холодно відповіла дівчина.
– І які ти висновки зробила? – напружено запитав чоловік. Він чекав криків, істерики, сліз, а тут спокій, така настороженість. Йому аж моторошно стало.
– Немає в мене чоловіка. Я заміж вийшла, виявляється за дурепу!
– Що що? Що ти верзеш таке?
– А що незрозумілого? Я хочу, щоб ти справжнім чоловіком був, а ти вочевидь, теж хочеш чоловіка, а не дружину. То шукай собі і виходь за нього заміж.
Андрій розізлився, почервонів. Він не розумів, до чого ці всі розмови! Олена пішла в кімнату і почала збирати речі Андрія.
– І ти через таку дурницю від мене піти хочеш?
А у відповідь мовчання.
– Ну подумаєш сумку понесла, нічого страшного ж не сталось!
– Свою сумку, сподіваюсь, ти донесеш сам. Можу допомогти і через вікно тобі її спустити! – жорстоко сказала Олена.
Дівчина не планувала йти на крайні міри, але зрозуміла, що це був перший дзвіночок. І якщо вже зараз таке, то потім буде ставати тільки гірше. Вона не сумнівалась – таке присікають на кореню!
Як ви думаєте, яким повинен бути справжній чоловік?
