Я не знала, як мені далі жити після розлучення. Чоловік покинув мене заради іншої. Навіть двоє наших дітей його не зупинили. У мене опустилися руки. Мені зовсім не хотілося щось робити, але я не могла собі це дозволити. Мій старший син ходив в третій клас, а молодший – в перший. Вони потребували постійного догляду та уваги. Тож кожного дня у мене було багато справ, а ввечері накривала хвиля самотності.
Зрештою, я наважилася зареєструватися на сайті знайомств. Там швидко почала спілкуватися з різними людьми. Віктор був одним із них. Ми одразу знайшли спільну мову. Здавалося, що ми розуміємо один одного без слів. Завдяки Віктору я змогла пережити той сумний період, пов’язаний з розлученням. Однак я одразу попередила Віктора, що між нами не може бути нічого більшого, ніж дружба. Ззовні він мене зовсім не приваблював.
Згодом я познайомилася ще з одним чоловіком. Мені сподобалася його усмішка і погляд. Я відчула, що закохалася. Ми два місяці переписувалися і говорили з відеозв’язком. Якось я жартома сказала, що навідаюся до нього в гості. Він жив на березі моря. На роботі мені дали відпуск, тому я вирішила, чому б і ні.
Залишивши дітей з матір’ю, я сіла на поїзд і відправилася назустріч коханню. Це був найкращий тиждень у моєму житті.
Коли мені потрібно було повертатися, ми домовилися, що чоловік владнає усі свої справи і приїде до мене. Пройшло два місяці і він дотримав свого слова. Спочатку у нас все було гаразд. В стосунках була романтика і турбота. Діти полюбили його, а після весілля почали називати “татом”. Та саме після шлюбу все змінилося.
Через три роки спільного життя почуття чоловіка охололи. Він з байдужістю ставився до мене і буквально не помічав. Здавалося, що я знову самотня. Я намагалася повернути колишню пристрасть та ніжність, але нічого не вийшло.
Чоловік регулярно їздив до себе додому. Там у нього були батьки, з якими він не спішив мене знайомити. Лише згодом я дізналася, що він не розповів про моїх дітей, тому проти наших спільних зустрічей. А я тепер шкодую, що так швидко одружилася вдруге.
На щастя, я далі продовжувала спілкуватися з Віктором. Він був моїм єдиним другом, який завжди міг вислухати і підтримати.
Одного дня я повернулася з роботи, а чоловіка не було вдома. натомість там на мене чекала записка: “Я пішов. Назавжди. Пробач, але я не можу виховувати чужих дітей”.
Звичайно, що мені було неприємно прочитати такі слова. Однак, я розумію, що не кожному під силу прийняти чужих дітей.
Своїми переживаннями я поділилася з Віктором. Чоловік намагався мене підбадьорити і заспокоїти. Саме після цього між нами зав’язалися романтичні відносини. Він п’ять років вірно чекав на мене. Отримавши цінні урок, я готова до зрілої любові. Віктор замінив моїм дітям рідного батька, а я щаслива, що все склалося саме так.
А на вашу думку, чи можуть чужі діти стати рідними?
