Я не знала, як мені далі жити після розлучення. Чоловік покинув мене заради іншої. Навіть двоє наших дітей його не зупинили. У мене опустилися руки. Мені зовсім не хотілося щось робити, але я не могла собі це дозволити. Мій старший син ходив в третій клас, а молодший – в перший. Вони потребували постійного догляду та уваги. Тож кожного дня у мене було багато справ, а ввечері накривала хвиля самотності.
Зрештою, я наважилася зареєструватися на сайті знайомств. Там швидко почала спілкуватися з різними людьми. Віктор був одним із них. Ми одразу знайшли спільну мову. Здавалося, що ми розуміємо один одного без слів. Завдяки Віктору я змогла пережити той сумний період, пов’язаний з розлученням. Однак я одразу попередила Віктора, що між нами не може бути нічого більшого, ніж дружба. Ззовні він мене зовсім не приваблював.
Згодом я познайомилася ще з одним чоловіком. Мені сподобалася його усмішка і погляд. Я відчула, що закохалася. Ми два місяці переписувалися і говорили з відеозв’язком. Якось я жартома сказала, що навідаюся до нього в гості. Він жив на березі моря. На роботі мені дали відпуск, тому я вирішила, чому б і ні.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Залишивши дітей з матір’ю, я сіла на поїзд і відправилася назустріч коханню. Це був найкращий тиждень у моєму житті.
Коли мені потрібно було повертатися, ми домовилися, що чоловік владнає усі свої справи і приїде до мене. Пройшло два місяці і він дотримав свого слова. Спочатку у нас все було гаразд. В стосунках була романтика і турбота. Діти полюбили його, а після весілля почали називати “татом”. Та саме після шлюбу все змінилося.
Через три роки спільного життя почуття чоловіка охололи. Він з байдужістю ставився до мене і буквально не помічав. Здавалося, що я знову самотня. Я намагалася повернути колишню пристрасть та ніжність, але нічого не вийшло.
Чоловік регулярно їздив до себе додому. Там у нього були батьки, з якими він не спішив мене знайомити. Лише згодом я дізналася, що він не розповів про моїх дітей, тому проти наших спільних зустрічей. А я тепер шкодую, що так швидко одружилася вдруге.
На щастя, я далі продовжувала спілкуватися з Віктором. Він був моїм єдиним другом, який завжди міг вислухати і підтримати.
Одного дня я повернулася з роботи, а чоловіка не було вдома. натомість там на мене чекала записка: “Я пішов. Назавжди. Пробач, але я не можу виховувати чужих дітей”.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Звичайно, що мені було неприємно прочитати такі слова. Однак, я розумію, що не кожному під силу прийняти чужих дітей.
Своїми переживаннями я поділилася з Віктором. Чоловік намагався мене підбадьорити і заспокоїти. Саме після цього між нами зав’язалися романтичні відносини. Він п’ять років вірно чекав на мене. Отримавши цінні урок, я готова до зрілої любові. Віктор замінив моїм дітям рідного батька, а я щаслива, що все склалося саме так.
А на вашу думку, чи можуть чужі діти стати рідними?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
