Одного разу я став свідком розмови мого співробітника, який казав, що зробить все, щоб від нього забрали його собаку. Адже та німецька вівчарка йому дуже надоїла. Її треба годувати, купати, вигулювати, а ще терпіти гавкіт і купи шерсті. Я вирішив допомогти і зателефонував до батька, щоб поцікавитися, чи не потрібен йому собака для охорони території. Він погодився забрати тварину до себе на роботу.
Наступного дня ми поїхали до співробітника. Він зустрічав нас у своєму дворі, а поруч був пес зовсім не схожий на німця: облізла шерсть, зіщулені вуха, обдерті лапи. Одним словом виглядав він не дуже.
Коли ми привезли собаку додому, мати встигла наварити каші з м’ясом. Однак він був настілки голодний, що їв з шаленою радістю навіть хліб. Тим часом ми вирішили поїхати в місто і купити все необхідне, щоб привести звіра в порядок. У нас не було ні повідка, ні ошийника, ні окремої миски.
Зрештою собаку ми назвали Цезарем. Спочатку ніхто не планував залишати його в себе вдома, але усі так до нього привикли, що не змогли більше відпустити. З 20-кілограмового пса він перетворився на 35-кілограмову вівчарку.
Я подбав про всі необхідні щеплення і оплатив візит до ветеринара. Після необхідного лікування ми віддали Цезаря до кінолога, який навчив його виконувати певні команди і слухати своїх господарів. Тепер це справжній охоронець. Влітку батьки планують взяти його на дачу, щоб чужинці навіть не наближалися до нашого забору.
Зараз Цезар став повноцінним членом нашої сім’ї. А батько й зовсім не уявляє свого життя без нового друга. Потрібно з добротою ставитися до беззахисних тварин і пам’ятати, що ми відповідаємо за тих, кого приручили.
А у вас є домашній улюбленець?
