Одного вечора я зрозуміла, що краще б завела кота, а не чоловіка

Оля вийшла з роботи й направилася до торгового центру. Їй не хотілося щось купляти, вона просто любила сидіти на лавці й спостерігати за натовпом, що її оминає.Так вона хоч трішки не відчувала себе одинокою.

Та сьогодні все було зовсім не так.

Їй впали в око матір з дочкою. В дівчинки було коротке кольорове волосся і тату на шиї. Маму це ніби повністю влаштовувало, вона приймала її такою, вони розмовляли й сміялися та пройшли повз Олю.

Тоді жінка зрозуміла, що ніхто так само не дивиться на неї, як вона на прохожих, їм просто немає діла до неї. І знову відчула те глибоке нещастя і самотність. 

Жінка встала і пішла додому. Дорогою її не покидали сумні думки й спогади про дочку.

Її Марта завжди робила все наперекір матері.

– Бачила дівчину з сережкою в носі. Як вона з цим ходить? Це ж не гарно.

І дочка побігла проколювати ніс.

– Тату дівчині ні до чого! Псуєш шкіру за великі гроші.

І Марта починала шукати тату-майстра. 

Те саме повторилося із трьома сережками у вусі. У цьому була вся дівчина.

Вони щодня мали конфлікти, жили як кіт з собакою. Мати все хотіла донести до дочки свою думку, але не виходило.

Одного вечора вона прийшла додому і побачила таку картину. У ванній стояла Марта, на підлозі лежало її відрізане волосся, а те що залишилось було пофарбовано у фіолетовий колір.

– Марта, що ти наробила?! – Спитала шокована мати.

– Що? А так, нове відросте. – Усміхнулася дочка.

Того разу в Олі не вистачило сил знову кричати на дочку. Вона сіла на кухні та гірко заплакала. Тоді до неї підійшла Марта і продовжила.

– Мамо, я переїжджаю… З Артуром…в інше місто…- Спокійно говорила дівчина.

– З оцим твоїм… – Не повертався їй язик.

– Так! Ми любимо один одного! Я вже перевелася до іншого інституту і знайшла там роботу. 

Оля не знала, як на це реагувати. Вона мовчала вперше за всі роки їхніх чвар. Ця новина сильно образила жінку, тому вона не підібрала жодних слів.

Так вона залишилась одна. Але, крім того, у неї ще була мама.

Та її мати – жінка у похилому віці, що з кожним днем втрачала пам’ять. З нею важко було розмовляти, бо часом вона не розуміла саму себе. Тож дочка не могла пожалітися їй і попросити поради. 

Завжди, як Оля заходила до квартири, їй назустріч йшла тітка Марія.

– Я вже зачекалася на вас. Мама заснула, то я піду! До завтра. – Мило промовила жінка.

– До завтра! – Відповіла Оля.

Вона надіялась хоча б з Марією зможе поговорити, бо не витримувала носити все в собі. А та завжди поспішала і розмови так і не відбувалось. Добре, що хоч допомагає дивитися за мамою. 

Прийдеться завести собі кота. Бо самій важко жити у квартирі, сумно, а так хтось чекатиме та зустрічатиме. І подруги всі кудись поділися, ніхто не згадає навіть, не спитає як мої справи. 

Оля заглянула в спальню матері, та спала. Жінка тихо підійшла, поправила її ковдру, і подивилася мамі в обличчя. Спогади з дитинства самі охопили її.

– Мамо, подивися, що я зробила! Сама! Гарно? – Показувала маленька Оля свої кіски матері.

– Тобі нічим зайнятись я бачу. Бери краще совок в руки й допоможи мені. – Відрізала їй мати.

Та і все дитинство Оля чула лише нарікання, жодного доброго, похвального слова чи подяки до себе. У жінки покотилися сльози й вона вийшла з кімнати.

Через кілька днів Олю покладали до кабінету начальниці.

– Ольго, ви в курсі, що ми маємо три офіси у місті? 

– Так, звісно! – Відповіла жінка.

– В одному з них виникли певні труднощі з проєктом. Попросили виділити нашого працівника, щоб допоміг розібратися. Ми обрали вас. Тим більше офіс недалеко від вашого будинку, буде легше добиратися.

– Добре! – Спокійно відповіла жінка, але її серце мало не вистрибувало з грудей, це був успіх, вперше за довгий час.

Оля сильно раділа з цієї новини. І вже уявляла, як знайде собі нових подруг, з яким поділиться нелегким життям. А ще краще чоловіка. Тоді й кота не прийдеться заводити. 

Так і сталося. Жінка за тиждень роботи здружилася з Вікою. Вони обідали разом, навіть гуляли, Оля була в передчутті, що скоро розкаже про своє життя, але новій подрузі не затулявся рот про її колишнього чоловіка.

Якось жінки домовились піти в кіно. Але ситуація дещо змінилась. Замість Віки прийшов її колишній.

– Якщо ви не проти, я піду з вами на фільм. Віка прихворіла і попросила мене, щоб я склав для вас компанію. – Пояснив Ігор.

– Гаразд, здивувалася жінка, але таки не розуміла, чому подруга її не попередила.

Жінка нервувала цілий фільм, бо вже не пригадувала, коли сиділа біля чоловіка який їй сподобався. Потім вони пішли в кафе, розговорилися і на прощання пройшлися у парку. Так між ними зав’язався роман.

З часом вони стали жити разом в неї. Оля не тямилася від щастя, але не довго.

Якось після роботи вона вирішила посидіти на лавочці біля будинку. Вона бачила свої вікна в яких світилося світло. Вона знала, що Ігор зараз вдома і чекає на неї, потім захоче вечеряти й обов’язково знайде до чого причепитися.

– Картопля недосолена, на підлозі пил, постіль не попрасована.

Тепер жінка розуміла, чому з ним розлучилась Віка. Олі було сумно слухати це все від чоловіка, вона так старалася, а він того не помічав. Жінка подумала, що тоді треба було обрати кота, а зараз чоловіка і вигнати якось не зручно.

Вона неохоче пішла додому, на зустріч знову вийшла тітка Марія, сказала, що мама спить. Тоді вона зайшла до Ігоря, вислухала від нього претензії та пішла розігрівати вечерю. Раптом хтось подзвонив у двері. Оля подивилася у вічко і побачила подругу Віку. Звісно вона відкрила двері й впустила її.

– Що чоловіка мого забрала собі?

– Якого чоловіка? Він твій колишній.

– Ну і що? Ігорю, виходь! – Закричала жінка.

Чоловік вийшов і здивувався.

– Що ти тут робиш, Віко?

– Збирай свої речі, ми йдемо звідси!

– Ти, що забула, що ми розлучені?

– Не забула, я передумала! Нічого не хочу чути! Ми одружимося знову. Прямо завтра.

За якийсь час я почула від Ігоря сухе “пробач” і провела його поглядом, закриваючи за ними двері.

– На щастя все вирішилось раніше, ніж я могла собі уявити – Розсміялася Оля і раптом побачила свою маму, що стояла перед дверима кімнати.

– Донечко, Олю! – Свідомо промовила жінка.

–  Мамо? – Дочка побачила, що в матері ясний погляд.

– Дитинко, ти така красуня в мене. Моя люба донечко. Я все не говорила тобі, що люблю тебе і ніколи не хвалила, пробач мені! Не знала я як з дітьми треба говорити, все була зайнята своїми справами. Ти Марті теж подзвони й скажи, що любиш її. І себе не забувай любити. Не треба тобі такого чоловіка, який був, і подруги такої, і навіть кота. В тебе є цілий світ. Ще все попереду, ти молода!

За мить старенька після стала такою, як до того нетямущою, поволі розвернулася і пішла до ліжка. Оля підбігла і допомогла мамі лягти. Потім пішла на кухню, сіла і заплакала від щастя. Мама її завжди любила… Тоді взяла телефон і набрала дочку.

– Привіт, Мартусю! Як ти там?… Я за тобою скучила, приїдеш на вихідних?….Люблю тебе дуже, цілую. До зустрічі.

Оля зраділа, що скоро побачить дочку. І все наче стало на свої місця. Її мати мала рацію у неї ще ціле життя попереду. І жінка пообіцяла собі, що завжди буде щасливою…

Як би могло скластися життя Олі, якби вона далі себе не любила?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector