Брат з сестрами сидів на кухні ділив майно, яке залишилось після смерті матері.
– Я заберу машину з гаражем! – заявив Микола.
– Ач, який! Машину він захотів. А до мами чому не їздив, поки вона жива була? І на поминки копійки дав, правда Лесю? – запитала Олена в молодшої сестри.
– Правда, Олено. Але Бог з тією машиною. Вона стоїть у тому гаражі купу років, мабуть, заіржавіла вже. Я от на будинок претендую. У мене 4 дітей, мені простору потрібно, нам у двокімнатній квартирці тісно дуже.
– Ну я тоді заберу господарство: поле, корову, качок. Думаю ніхто не проти? – підсумувала старша сестра Олена.
– Я проти.. – почувся тоненький дитячий голос Катерини.
А тобі хто слова давав, малявко. Сиди і чекай, поки дорослі вирішують. – сказав Микола.
– Ну от треба було матері на старості ще одну дитину родити? – запитала Леся.
Та дівчинка не настрашилась. Підійшла і сіла за стіл.
– Де я житиму, якщо сюди Олена переїде?
Брат переглянувся зі сестрами.
– Поки ти неповнолітня, то у дитячому будинку, а там життя покаже – сказав Микола.
– Я не зможу тебе взяти до себе, у мене своїх дітей повно.
– А я взагалі завжди була проти твого народження.
– Слухайте, чому ви маєте вирішувати, що мама мала робити: народжувати мене чи ні! І взагалі, не зашвидко ви її майно ділити почали? Її ж лише декілька днів тому не стало. Ви б так збирались, коли вона жива ще була! – дівчинка не витримала, розплакалась і побігла у свою кімнату.
– А й справді – погодився Микола – їй же теж щось має дістатись.
– Та ну, мала ще для цього. Завтра в органи опіки подзвонимо дізнаємось, як краще зробити.
Чотирнадцять років тому, коли мама повідомила дітям, що чекає четверту дитину, їхньому обуренню не було меж. Вони вважали, що у 50 вже потрібно онуків няньчити, а не дітей родити. Казали, що вона з глузду з’їхала.
– Я думала ти мені з онуками допоможеш – казала Олена – а ти сама будеш з пузом ходити! А мої діти ще й старші будуть за їхню тітку!
– Ви справжні егоїсти! Мали б порадіти за маму! Я хочу цю дитину!
– Ти ж стара, як ти можеш родити – дивувався Микола.
– Ти викапаний батько, Царство йому Небесне! Лиш би образити когось! Доживеш до моїх років і скажеш молодий ти чи старий! Я вас виростила, виховала, і хочу підтримки. Та навіть якщо її не буде, я все одно зроблю по-своєму.
Діти не знали, що мама весь цей час виховувала донечку сама. Батько Катерини кинув їх ще до її народження. Як виявилось, він був одруженим, хоча жінці цього не сказав.
Я стільки вона дізналась про це одразу виставила чоловіка за двері. Вона і так переживала за пізню вагітність, а тут ще й він ..його дружина.
На живо, Катя народилась дуже міцною, здоровою.
Жінка подзвонила дітям на радостях, поділилась радісною новиною, та вони її навіть не привітали.
З пологового їх забрав Михайло, батько Катерини.
– Дозволь мені бути разом з вами. Я не можу жити, знаючи, що тут у мене є донька.
– Ні. Я вже тобі сказала. Ти маєш іншу сім’ю. А я впораюсь сама.
– Але знай, ти завжди можеш на мене покластись.
Жінка була невблаганна. Та вона зі всім впоралась. Тільки, коли Катерині було 10, вона почала відчувати слабкість. Їй ставало все важче і важче.
Тоді вона вперше за стільки років зателефонувала до Михайла. У них була серйозна розмова, довга. Вони сперечались, скандалили, але вкінці прийшли до висновку. Домовились, що у випадку смерті жінки, Катерина вулиці не залишиться.
Вранці Микола з сестрами господарювали зі сестрами. Ділили речі, які там стояли. Леся домовилась про перевезення худоби до себе в село.
Та от до будинку під’їхала машина, звідти вийшло двоє чоловіків. Зайшли у дім, зібрали усіх і один з них сказав обов’язково покликати Катерину.
– Дозвольте відрекомендуватись. Я Євген Семенович, нотаріус.
Діти здивувались такому повороту подій і переглянулись між собою.
– Ваша матір вирішила подбати про своє майно завчасно і заповіла усе, що було на неї оформлене Катерині Михайлівні. А поки вона неповнолітня її опікуном виступатиме Михайло Федорович, її батько. Власне, це він пере вами і стоїть – нотаріус показав на чоловіка збоку. Усі папери поклав на стіл – Можете ознайомитись детальніше.
– Ну матусю, спасибі тобі велике. Значить цій нагуляній усе дістанеться, а нам дірка від бублика, так? – почав обурюватись Микола – Поїхали, звідси, сестри, тут нам нічого не світить..
– Я так цього не залишу. Я доб’юсь справедливості – кричала Леся.
Діти зібрали і вийшли з батьківського дому. А Катерина скоромного сиділа, опустивши погляд.
– Ви і правда мій тато? – спитала
– Так. Але думаю, тобі не варто так мене називати. Та знай, я буду поруч з тобою. Так хотіла твоя мама. Знаєш, я довго мріяв про те, що зможу бути біля тебе, як розмовлятиму. Я обов’язково розповім, як ми з твоєю мамою познайомились і чому розійшлись. Але це все пізніше.. Ходімо, я тебе нагодую.
Катерина підійшла і пригорнулась до батька.
На вашу думку, як вчинили діти з матір’ю? Чи не були вони корисливими?
