Ми з Ганною познайомилися, коли їй було 22, а мені 25. У той час я мріяв про повноцінну сім’ю, але моя обраниця не була готова до народження дітей. Зрештою, я не смів підганяти її і погодився зачекати.
Якось я прийшов ввечері після роботи, а вдома на мене чекала дивовижна новина. Ганна заявила, що перебуває на другому місяці вагітності. Звичайно я зрадів цьому, але зовсім скоро стан ейфорії пройшов. Дівчина поставила мене перед фактом, що збирається зробити аборт.
Мені довелося витратити багато зусиль на те, щоб переконати її відмовитися від цієї затії. Я пояснював, що така процедура може стати причиною безпліддя. Аня погодилася залишити немовля, але за умови, що після пологів віддасть новонародженого в дитячий будинок. Батьки підтримували рішення доньки, а я сподівався, що вона змінить свою думку, коли візьме дитинку на руки.
Проте Ганна зібрала свої речі і зникла у невідомому напрямку, залишивши мене наодинці з донечкою. Я до останнього не вірив, що вона могла таке вчинити. Мабуть, батьки мали на неї значно більший вплив, ніж мені здавалося. Пізніше до мене дійшли чутки, що Аня переїхала жити закордон.
Однак ми з Катрусею були нерозлучними. Я займався вихованням доньки, а мої батьки допомагали мені. Хоча я намагався дати дівчинці все необхідне, але батьківської турботи замало. Донечці потрібна була жіноча увага. Я пробував побудувати з кимось стосунки, але у мене нічого не вийшло.
Минали дні. Якось у двері моєї квартири подзвонили. Я відчинив і побачив на порозі Аню. Мені кортіло одразу прогнати її геть, але не хотілося влаштовувати сцен на очах в Катрусі. Я попросив доньку погратися у своїй кімнаті, а непрохану гостю запросив на кухню.
Ганна каялася у скоєному і просила вибачення. Вона сказала, що хоче помиритися, відновити наші сосунки і надолужити згаяне. Проте я вказав їй на двері.
– Тату, а хто це до нас приходив? – запитала Катя, коли Аня пішла.
Це питання загнало мене в глухий кут. Я не знав, що відповісти. Вона мама? Давня знайома? Колишня подруга?
Ганна 5 років не виходила на зв’язок. Їй було байдуже на благополуччя власної доньки, яку вона покинула одразу після народження. Хіба зараз вона заслуговує називатися її матір’ю?
А як би ви вчинили на місці чоловіка?
