Наталя Василівна чекала на візит сина, з яким віднедавна вони живуть по-сусідству. Він купив для матері однокімнатну квартиру неподалік.
За професією Кирило був юристом. Кар’єрний ріст хлопця був успішним, а от в особистому житті йому не щастило.
Син зайшов до матері в дім, де пахло його свіжим улюбленим вівсяним печивом. Наталя Василівна зустрічала Кирила обіймами, а тим часом за їхньою спиною з квартири вислизнула незнайома дівчина, яка встигла на ходу привітатися з хлопцем.
– Мамо, а в тебе не надто молоді подруги? – здивувався син.
– Це ж ти мені прибиральницю найняв, – відказала мама.
– Точно, я й забув. Виходить, що мені літніх жінок присилають, а тобі молодих красунь. Нема справедливості. І як вона справляється зі своїми обов’язками?
– Дівчинка дуже старанна. До її роботи не придерешся. Може домовитися, щоб вона і в тебе лад навела?
– Краще не треба, бо ти одразу сватати мене почнеш. Я тебе добре знаю.
– А тебе спробуй посватати. Ти ж після невдалого досвіду перебірливим став. Та до цієї дівчини рекомендую придивитися.
– Не знаю, чи вартує. Адже справді хороша дівчина не працювала б прибиральницею. Вона молода і повна сил, хіба кращої роботи не можна знайти?
Наталія Василівна прискіпливо подивилася на сина з ноткою осуду.
– Як ти можеш таке говорити? Спочатку треба з людиною познайомитися, щоб якісь висновки робити. Каріна розповіла мені, що вчиться в університеті на бюджеті. Вона й стипендію підвищену отримує, але хоче мати власні гроші. От і підробляє, щоб матері було легше. Тим паче у неї є молодша сестра.
Кирило не знав, що відповісти. Він розумів, що мама має рацію. Зрештою, дівчина йому видалася дуже вродливою, тому він не міг поєднати її зовнішність з родом діяльності.
Після цього хлопець кожної середи приходив в гості до Наталі Василівни, щоб вкотре подивитися на Каріну. Він помітив, що вона справді вправна й моторна. Свою роботу дівчина виконувала майстерно і дуже швидко.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якось матір запросила свою прибиральницю приєднатися до них за стіл. Вона саме зарила чаю. Після недовгих вмовлянь, Каріна погодилася. Кирило зачаровано дивився на її темне волосся, витончену фігуру й незабутні зелені очі.
– Якщо ви вчитеся на юридичному, то чому не шукаєте підробіток за спеціальністю? – поцікавився Кирило.
– Мабуть, у мене недостатньо знань, а це робота відповідальна. Тим паче я багато вчуся, а це доволі пасивне заняття. Саме тому фізична активність зайвою не буде. От я і знайшла варіант, який мені підходить.
– Все правильно, – підтакувала Наталя Василівна. – Будь-якої роботи не потрібно соромитися.
Зрештою, Каріна допила чай і ввічливо попрощалася. Мати спостерігала за сином, якому дівчина очевидно припала до душі.
Такі посиденьки стали традиційними кожної середи. Вони втрьох сідали за стіл і говорили про все на світі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якось Наталя Василівна запитала в Кирила:
– Може годі чаювати у мене вдома? Запроси Каріну на побачення!
– Мамо, припини. Я себе незручно почуваю.
– Жодних відмовок, – наказала мама.
Проте наступного тижня на чергове прибирання до Наталі Василівни прийшла інша жінка. Кирило засмутився настільки, що навіть відмовився від чаю.
Та через декілька тижнів Каріна повернулася. Виявляється, що вона їздила в гості додому. З цього привожу Наталя Василівна накрила розкішний стіл.
– А у вас якесь свято? – поцікавилася дівчина.
– Днями у мене було день народження. Сусіди приходили в гості, але ще багато страв залишилося, тому треба доїдати.
– Оце так співпадіння! У мене теж позавчора був день народження.
– Тоді я хочу запросити вас обох в ресторан, – раптом випалив Кирило.
– Я б дуже хотіла піти, але у мене щось із серцем проблеми. Краще ви вдвох… – хитро усміхнулася Наталя Василівна.
Після цього між Каріною й Кирилом закрутилися стосунки, які переросли у міцний та щасливий союз.
Чи потрібно довіряти своєму першому враженню?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
