От як перемогти наш народ, коли люди здатні на такі вчинки?! Команда “Цікаво про” ділиться цією історією, щоб зарядити своїх читачів вірою в те, що перемога не за горами, бо над цим працює кожен українець — від малого до старого!
Нещодавно повернувся до рідного містечка з фронту. Ледь випросив в командира коротеньку відпустку — дуже хочу побачити свою кохану Марічку.
Вдома про те, що я воюю не знає хіба що дуже ледачий. Мама постаралася. Та і я на своїй сторінці в соцмережах часто ділився своїми “думками військового”. Хто ж знав, що ті пости розлітатимуться мережею, як гарячі пиріжки?
Вийшов з потягу, взяв собі таксі. З таким рюкзаком ні в який автобус не запхнешся…
Доїхали до будинку, то й питаю водія:
– Скільки я Вам винен?
– А ніскільки!
– Як це?
– А ось так! Ні гривні з захисника не візьму! Як потім спати спокійно накажете?
Подякував, але ще довго не міг прийти до себе… Не звик до такого.
Рідні зустрічали мене пишно! Мама напевно всю зарплату витратила, щоб накрити святковий стіл. Наступного ранку хотів їй віддячити. Вона у мене солодкоїжка, тож я пішов до найкращої кондитерської в місті. Взяв відерко морозива, великий торт і шоколадні цукерки.
Підходжу до каси, витягаю банківську картку, а продавчиня мені заявляє:
– Гроші сховайте – інакше мене сваритимуть.
– Що? Чого це раптом?
– Керівництво наказало з героя нашого міста ні гривні не брати.
– Ні! Я так не можу. Гроші у мене є!
– Прошу вас, не сперечайтеся. Інакше у мене будуть проблеми.
Знову подякував, але рівень мого здивування зростав зі швидкістю світла. Відколи це я героєм міста став?!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Добили мене остаточно в квітковому магазині. Хотів купити своїй Марічці букет її улюблених білих троянд.
– Для вас квіти безкоштовні.
– Та що ж таке?! Не візьму! Або заплачу, або залишу букет в магазині.
– Добре! Платіть.
Приклав карту, на душі стало трішки легше. Вийшов з магазину, а за кілька хвилин приходить сповіщення з банку: “З Вашого рахунку було знято 10 гривень”.
10 гривень за 15 троянд!
От тобі й українці! Щедрості та вдячності у нас хоч відбавляй!
Якими способами Ви підтримуєте наших захисників?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
