Село — це улюблене місце мого дитинства. Тут я народився і виріс. Потім, звісно, довелося переїхати до міста — в Жирівці великої кар’єри не побудуєш.
В нашому будиночку тепер живе лише мама. Вона вже старенька, тому я хотів забрати її до себе. І я, і дружина могли б за нею доглядати, та й не так самотньо їй було б, але вона навідріз відмовилася.
– Синку, та куди ж мені до міста… Я все життя тут прожила і помру теж в тих стінах.
Мені такі розмови геть не подобалися, але переконати найріднішу мені так і не вдалося.
Аби трохи полегшити її життя, я вирішив поставити біля хати криницю. Раніше нам доводилося ходити на джерело і там набирати воду. Воно хоч і недалечко, але старенькій жінці долати навіть таку відстань буває складно.
Побачив, як молода жінка з сусідньої хати з тяжкими повними відрами повертається з джерела додому. Вирішив тоді запропонувати їм ставити криницю разом… Гроші навпіл і вода навпіл!
Петренки дали свою згоду, а я втішився — яка не яка, а таки економія.
Тільки-но я про все домовився, як сусіди дали задню…
– Вибач, Павле! Зараз у нас немає на це грошей.
Ну нема, то й нема. Я ж все розумію!
– То давайте я розрахуюся, а ви гроші мені трохи згодом повернете!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так і зробили. От тільки розплачуватися зі мною сусіди так і не збиралися.
– Ну, його ту криницю. Не до неї нам зараз! Дітей он у школу треба зібрати.
Ну, що поробиш! Нема на то ради…
Поставили криничку на маминому подвір’ї. Треба було бачити, як вона раділа, що тепер має власну водичку під боком.
Все було б чудово, якби я не дізнався про те, що Петренки постійно “навідуються” до старенької в гості! Але не з порожніми руками приходять, а відерка з собою приносять. Побалакали з жінкою 5 хвилин, води набрали і додому!
Гарно влаштувалися, скажу я вам! Ви не подумайте, мені води не шкода, але це ж треба бути такими хитрими! Своїх грошей платити не хотіли, а до чужих он які ласі!
І ж не скажеш, що вони бідні! Минулого року купили собі іномарку, цього – євроремонт затіяли… Тепер зрозуміло, чого їм на криницю коштів “забракло”.
– Степановичу, ви або за воду платіть, або ходіть до джерела набирати! Хіба ж так пристойні люди роблять?
– Ти глянь, який скупердяй! Ложку води сусідам пошкодував? Як не соромно?!
– Не соромно! Я тебе попередив.
Тільки от мої слова нахабам в одне вухо влетіли, а іншим вилетіли!
Тоді я поставив на колодязь замок, віддав мамі ключ і суворо заборонив впускати на подвір’я сусідів.
Мамуля з цього приводу дуже хвилювалася — вона у мене взагалі неконфліктна, але іншого виходу з ситуації я просто не бачив.
Хто ж знав, що ті негідники стареньку почнуть ображати?!
– Ви така ж скупа, як і Ваш синочок! От звідки у нього таке виховання…
Розізлили мене сусідоньки іще дужче! Та так, що я пішов до дільничного і попросив його, аби той простежив, чи не нишпорять часом Петренки у моєму подвір’ї.
З того часу, ноги їхньої біля моєї криниці не було.
Команда “Цікаво про” повністю підтримує чоловіка в його рішенні. Сусіди вирішили нажитися на чужій доброті. Захланність і грошолюбство ще ніколи не прикрасили жодну людину, тому варто піклуватися в першу чергу про наповненість свого серця, а не гаманця.
Чи підтримуєте ви героя історії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
