На запитання, як їй вдається тримати себе в руках, коли її донька вже кілька місяців знаходиться у російському полоні, пані Світлана лише мовчки знизує плечима і намагається швидко витерти сльози, які вже починають котитися по її обличчю.
Розмову з мамою всім відомої “Пташки” з “Азовсталі” почали зі спогадів їх останньої розмови телефоном:
– Вона на той час вже 2 місяці перебувала на території “Азовсталі”, надаючи допомогу пораненим бійцям. Як і кожна мати, я в першу чергу запитала, чи має вона, що їсти. Відповідь була розмита, Катруся моя почала розповідати про хліб, казала, що дуже сумує за ним, бо за весь час мала змогу з’їсти лише шматочок “Бородинського”. Ще подякувала мені та бабусі за те, що ми навчили її по-справжньому його цінувати. З давніх-давен у нашій сім’ї заведено дмухати на хліб та цілувати його, якщо якась скибочка випадково впала на підлогу. Хто ж знав, що з таких маленьких пазликів у моєї дитини складеться така велика любов до України?
Мама зі сльозами на очах просить молитися за її 21-річну доньку, яка стала відома всьому світові завдяки своєму чарівному голосу та українській пісні. Рудоволоса “Пташка” – тепер всесвітній символ незламності та сили духу українського народу, який намагається переспівати свист від куль та гул від вибухів, заглушити його гучним дівочим сміхом, який дарує надію, що перемога не за горами.
Віримо, що скоро Катерина повернеться додому, де на неї вже чекатиме свіжоспечений улюблений хліб.
Джерело: https://dzerkalo.life/
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
