Найбільший страх кожної жінки трохи за 50 – старіти… Ніщо не може налякати її так, як кілька нових зморщок та сивих волосинок в густій шевелюрі. Воно й логічно, адже неможливо радіти тому, що твоє здоров’я погіршується, а з дня на день на тебе чекає зустріч з небажаним гостем – клімаксом.
Насправді корінь проблеми лежить не в боязні зовнішніх змін, а в тому, що жінка перестає ставити перед собою нові цілі, а старих вже досягнуто, тож мотивація до активного соціального життя просто зникає.
А дарма! Між іншим, відомі кваліфіковані психологи переконують: старість – це найщасливіша пора в житті кожної людини. Благословенний час, коли людина нарешті може зайнятися тим, до чого справді лежить її душа.
В молодості люди схильні на необдумані вчинки, а як же інакше – попереду ціле життя з усіма його віражами. Юність – це час пошуку себе в усьому тому різноманітті, яке нам пропонує світ. Молода людина може собі це дозволити, оскільки не обтяжена сотнею зобов’язань перед сім’єю, дітьми, старенькими батьками.
Все змінюється, коли ми пов’язуємо своє життя з коханою людиною, коли з’являються діти. Разом із їхнім народженням відбувається процес зміни пріоритетів та життєвих цінностей. Фокус уваги з власної персони повністю зміщується на дітей. Тепер вони – центр нашого всесвіту, від якого залежить наше щастя і благополуччя.
Деяким дуже щастить, і, окрім гармонійної сім’ї, вони отримують від долі іще один подарунок – улюблену роботу, яка допомагає їм відчувати себе реалізованими, успішними і корисними суспільству. Так, звісно, буває не у всіх, але все ж…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Діти – це величезне щастя, але є в них один дуже вагомий недолік… Вони ростуть, стають дорослими і, рано чи пізно, залишають батьківське гніздо.
Що ж тоді робити батькам, для яких їхні нащадки були єдиним сенсом життя? Чіплятися за партнера, сподіваючись, що вдасться повернути вогонь у стосунки 20-тирічної давності?
Спробувати можна, але що з того вийде?
То що ж тоді? Варіант один – треба пригадати себе у 20 з лишком років і спробувати знову наважуватися на ризик. Коли востаннє Вам доводилося виходити із зони свого комфорту? Коли востаннє ви робили щось, таке, від чого мороз шкірою йде?
Ніхто не каже завтра вирушати на аеродром, аби стрибнути із парашутом, але ви можете використовувати кожну вільну хвилину з користю для своєї душі.
Можливо, колись давно у вас була мрія навчитися малювати чи професійно співати – саме час її реалізувати. Було б лише бажання.
Варто пам’ятати: вік – це лише цифра, а тіло змінюється кожної хвилини. Єдине, що залишається вічно молодим – це наша душа. Подбайте про неї…
Як ви ставитеся до старості?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
