Роман приїхав до батька в село у гості. Він відкрив хвіртку і з двома спортивними сумками зайшов у двір. На поріг вийшов його батько і взяв руки в боки. – Ну що знайшов? – одразу, замість привітання, запитав Петро у сина, який після довгої відсутності переступив поріг батьківського дому. – Привіт, тату, – усміхнувся розгублено Роман. – Ти про що це питаєш? Що я мав знайти? Роман застиг від здивування

Не встиг я переступити поріг батьківської хати в селі, як одразу на мою бідолашну голову посипалися сотні запитань: 

– Ну то як там? Привіз? 

– Що привіз, батьку, – перепитую я, хоч вже знаю, що почую у відповідь. 

– Не “що”, а “кого”… Невістку мені хто обіцяв привести ще минулого року?

Я мовчки зітхнув і махнув рукою. 

– Добре вже, добре. Не мучитиму тебе. Ти й так рідко додому приїжджаєш. Ходімо обідати. Татусь тобі голубців накрутив. Була б жива твоя мати – ото б сміялася з мене. Я ж тепер в домогосподарі записався.

Ми обнялися і пішли до хати. 

– Синку, ти ж у мене такий красень, ще й добрий, працьовитий. 30 років – а все ще парубок. Серце мене болить.

– Ой, тату. Та хіба дівчата зараз дивляться на людські якості. Їх лише зелені купюри цікавлять – оце й усе. А ти мене знаєш – ласим до грошей я ніколи не був. 

– Ех, зле я тебе виховав. Надто ти м’який для цього світу. От якби ми були персонажами давніх казок – я б гримнув по столу кулаком і сказав грізно: “Перша жінка, яка переступить поріг цього дому, стане тобі за дружину!”

Я розреготався і заледве зміг витиснути з себе кілька слів:

– Як добре, що ми не в казці живемо. 

Не минуло й кількох хвилин, як за велінням мого батька на порозі таки з’явилася чарівна пані. Щоправда, 80-тирічного віку. Я розреготався іще дужче. Батько теж не міг стриматися.

– Чого регочете, дурні. Шо я знову вдягла спідницю навиворіт? – схвильовано питала баба Слава. 

– Та ні, пані Славцю, всьо є файно, – швидко промовив тато, поки я намагався втамувати сміх. 

Я нахилився до нього і прошепотів:

– То пропозицію бабуні Славі робити вже, чи потягнемо до літа?

Старий знову мало не порснув і відказав:

– З такою невісткою онуків не діждешся. Славуню, ти чого прийшла?

– Та я, Петре, хтіла, щобись ти мені поміг, але бачу, що вже не зможеш.

– А то чого? – ображено перепитав батько, який завжди готовий був останню сорочку з себе зняти, аби односельцям підсобити. 

– Та племінниця до мене приїхала, а спати ніде. Синочок мій почав дах ремонтувати – доводиться тепер ночувати під зоряним небом. Перед Надійкою якось соромно. Міська дівка молода, незаміжня – не зрозуміє такої пригоди. Але он твій Ромко приїхав, то кімната буде зайнята. 

– Ні, ні. Не буде. Він каже мені, що дуже скучив за ночами на сіннику. Тож, йому тільки в радість буде зробити послугу вашій племінниці. 

– Що?! Батьку, та у нас сіна вже сто років нема, самі лише бетонні плити! – почав перечити я.

– Ой, погляньте на нього! А коса тобі нащо? Береш її, йдеш на поле і готуєш собі гніздечко для нічлігу. Приводи, Іванівна, свою племінницю. Поможемо.

Я вже хотів був сваритися з батьком за його витівки, але коли на порозі опинилася Надійка – мені дар мови відняло. 

Вона була такою вродливою, що заради неї я готовий був спати хоч на даху, хоч на бетоні. 

Батько поглянув на моє обличчя і тихо сказав:

– То що? Нагадати тобі, де коса лежить?

– Ні, ні, я пам’ятаю, біжу на поле, а Ви, Надійко, влаштовуйтеся. 

Батько підскочив з лавки і, обнявши дівчину, взявся показувати їй кімнату. 

– Сподіваюся, люба, твій брат ремонтуватиме дах дуже довго. Бо то справа відповідальна. Треба ж дощинка до дощинки. Терплячість і вміння чекати – то є якості, які корисні не лише в ремонті, але в любовних справах…

Чи сподобалася Вам історія?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector