Ми з чоловіком дуже довго збирали на новий автомобіль, економили на собі, минулого року навіть на море з дітьми не поїхали – розуміли, що попереду важлива покупка, тож варто вибрати щось одне: або машину, або відпочинок.
Після року жорсткої економії нам таки вдалося заощадити необхідну суму, і ми поїхали до салону обирати машинку мрії.
Вибір зупинився на новенькій сріблястій ауді, яка виблискувала на сонці під час тест-драйву, як нова копійка.
Ми з чоловіком у неї просто закохалися.
– Марічко, не дарма ми себе так обмежували у всьому – воно того було варте!
– Погоджуюся, любий. Діти будуть просто в захваті.
Після такої вдалої і бажаної покупки ми повернулися додому надзвичайно щасливими. Але в якийсь момент Дмитро здався мені трохи засмученим, чи то швидше стурбованим.
– В чому справа? Щось не так із документами на авто? – лагідно спитала я.
– Та ні, усе добре. В мене просто до тебе є одне прохання…
– Яке?
– Може, ми наше старе авто моїм батькам подаруємо, ти ж не заперечуватимеш?
– Звісно, що ні. Я тільки за… Вони будуть дуже щасливі.
Так ми і зробили, але гадки не мали, що цей “подарунок” вилізе нам боком через деякий час.
Не минуло й місяця з того часу, коли свекруха та свекор почали їздити на нашій старій машині, як визрів перший скандал.
– На цьому неможливо їздити! – заявила матір чоловіка, коли зайшла до квартири. – Це ж суцільне знущання. Як ви могли нам таке втюхати?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Мамо, що ти таке кажеш? Нормальна машина. Звісно, не іномарка, але вона цілком справна, я ж її щороку возив на перевірку, ремонт, профілактику.
– Ну й чудово! Раз ця машина така хороша, тоді пропоную вам забрати її назад, а мені віддати свою ауді.
Ми з Дмитром почали реготати, бо ж подумали, що Валентина Семенівна просто так жартує.
– Не бачу нічого смішного… Чи ви гадаєте, що я сидітиму з вашими дітьми просто за “дякую”?
– Та ж Ви самі просите нас, аби ми привозили малюків бодай ненадовго, бо вам з чоловіком вдома дуже самотньо і нудно?! – втрутилася я в розмову.
– Мамо, я тебе не впізнаю, що взагалі відбувається?
– А те, що я прагну справедливості. Моя невістка роз’їжджатиме на новенькій і розкішній іномарці, поки буду мучитися в якомусь драндулеті
Свекруха розлютилася не на жарт – кричала так, що мало піна ротом не йшла.
Чоловік довго такої вистави не терпів. Випровадив батьків з квартири.
З того часу минув рік. Валентина Семенівна припинила з нами спілкуватися. Навіть з онуками бачитися не хоче.
Дмитрові, звісно, боляче, він навіть намагається якось відновити стосунки з матір’ю – та все марно.
Ніколи не думала, що найрідніша у світі людина може зрадити сина тільки заради якоїсь груди заліза. Куди котиться цей світ?
На чиєму боці Ви? Як би вчинили на місці Дмитра?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
