Інна прожила з Віктором вісім років, шлюб завжди вважала щасливим. Звичайно, вони сварилися, та здебільшого через побутові дрібниці. В сім’ї зростала маленька донечка Карина. Чого ще можна було бажати?
Останні кілька місяців Інна почала помічати, що чоловік змінився. Працював допізна, а на вихідних пропадав в гаражі. Вони зовсім перестали спілкуватися, і навіть донечка скаржилася, що тато не приділяє їй уваги.
Раптово все стало зрозуміло. Одного дня біля під’їзду на Інну чекала зовсім молода дівчина, на вигляд їй було років дев’ятнадцять, вона сказала:
– Вітя мене кохає. Ви маєте його відпустити, він не щасливий з вами.
– Я його не тримаю. Нехай йде.
– Він каже, що тримаєте. Але ви маєте дати йому розлучення, щоб ми могли одружитися.
– Добре.
Того ж вечора Інна сказала Віктору, що вони розлучаються, щоб він міг спокійно жити з молодою коханкою. Чоловік вочевидь не очікував, що так станеться і з сім’ї йти не збирався. Він благав дружину пробачити, закрити очі на зраду. Утім вона цього не хотіла. Наступного дня, забравши невелику валізу Вітя пішов. Та вже за тиждень зателефонував.
– Ми з Оксаною будемо жити разом в орендованій квартирі. В нас зовсім нічого немає. Того ми подумали, що буде справедливо, якщо я візьму з дому деякі необхідні речі. Адже насправді це все я придбав за чесно зароблені гроші!
– Так, приходь і бери, що треба.
В суботу із самого ранку Віктор приїхав і почав пакувати посуд, постільну білизну, ковдри, скатертини. Згодом він запропонував Інні написати список, щоб поділити побутову техніку.
– Я заберу телевізор і мікрохвильовку. Ти нею не користуєшся, а нас врятує.
– Добре, бери. Це ж ти купував.
– А ще тут така справа. Я тобі дуже багато дорогих прикрас дарував. Хочу частину взяти, зокрема каблучку моєї бабусі.
– Ти і каблучку забереш? Я хотіла її передати нашій донечці, як реліквію.
– Ні, Оксана образиться, вона хоче з нею вінчатися.
– Забирай усе, що хочеш.
Віктор привіз в нову оселю повно речей. Оксана охоче все перебирала і примовляла:
– Як можна було обрати такі скатертини? Це ж несмак!
– Не подобається, давай я поверну Інні.
– Ні, нехай буде, колись стане в нагоді. А чому ти не взяв пральну машину?
– Ну, я ж привіз мікрохвильовку і телевізор.
– Ага, а їй залишив і посудомийку, і холодильник, і духовку, і пралку. Я вже мовчу про кавоварку, мультиварку і всіляку іншу дрібноту. Все треба ділити чесно! Звони вже, і кажи, що забереш решту.
Пізно ввечері Віктор позвонив Інні. Вона щедро запропонувала, щоб Оксана приїхала і сама обрала усе, що хоче.
Наступного дня Оксана із самого ранку прийшла. Інна зустріла її внизу, щоб показати квартиру.
– Ось наша квартира, обери, що вважаєш за потрібне. Все купував Віктор, мені нічого не треба. А я почекаю у сусідів.
Минуло пів години і Оксана прийшла.
– Вітя такий молодець, все тобі купував. На вечір він приїде і забере усе з цього списку, – повідомила коханка, показавши довжелезний список.
– Добре.
Коли Віктор приїхав, то щиро здивувався, адже в списку були навіть меблі. А варто сказати, вони були старі і поламані. Та коли перепитав Оксану, та наказала – брати.
Чоловік привіз речі в орендовану квартиру, утім коханка зустріла його подивом:
– Ти що? Що це таке? Де ти взяв цей мотлох? Його ж хіба викинути?
Тут Віктор все зрозумів. Інна відвела Оксану в квартиру сусідів, які виїхали за кордон і попросили доглядати житло. Дружина хитро надурила їх.
– Інна, що це за цирк? Що мені робити з цим усім мотлохом?
– 
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Роби що хочеш. Ми з Кариною їдемо на море, квартиру зачинили.
Оксана страшенно репетувала. А Віктор вже шкодував, що так помилився в житті і втратив чудову сім’ю. Та вже було пізно.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
