Психологи стверджують, що саме в дитинстві зароджується більшість наших комплексів та страхів.
Занижена самооцінка змушує дитину почувати себе невпевнено. Це часто підсилюється діями та словами батьків. Щоб цього уникнути, потрібно знати, як правильно виховувати дітей.
Статистика стверджує, що успіху досягають ті люди, які в дитинстві отримували від батьків підтримку та схвалення. Це формує самодостатню особистість, яка впевнено йде до своїх цілей і не фокусується на проблемах.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
То що впливає на самооцінку дитини?
Від народження діти не мають жодних проблем із сприйняттям себе. Та з часом вони починають переймати звички та ставлення дорослих до речей. Вони вслухаються в їхні слова і слідкують за реакцією. Тому саме від батьків залежить, чи буде дитина дивитися на життя з позитивним настроєм.
До двох років закладається ракурс на правильне мислення. У цьому віці потрібно заохочувати до самостійності. Потім розпочинається процес соціалізації. Він бере початок із дитячого садочку і поглиблюється в школі.
Характер дитина та її особистість залежить від виховання батьків. Велике значення мають ступінь свободи та рівень строгості, довіра і контроль. На самооцінку підлітка також впливають друзі та вчителі.
Основні фактори самооцінки:
1. Стиль виховання.
Дитина не зможе проявляти ініціативу і примати самостійні рішення якщо її постійно контролюють і строго виховують. Через страх помилки і докорів, вона стане пасивною.
2. Самооцінка батьків.
Якщо в сім’ї усі навколо негативно дивляться на світ, то й дитина почне бачити тільки погане.
3. Прийняття дитини.
Батьки повинні любити своїх дітей, незважаючи на їхні недоліки чи погані вчинки. Вони зобов’язані приймати їх такими, як вони є, а не намагатися змінити і нав’язати свої погляди. Адже якщо в дитинстві закласти сумніви існування безумовної любові, то в майбутньому можуть виникнути проблеми з власною сім’єю.
4. Ставлення до дітей.
Дитина хоче чути слова підтримки та похвали з боку батьків. Їй важливо відчувати що нею пишаються. Натомість критика й докори надовго засідають у підсвідомості дитини і знищують її самооцінку.
Поради, які допоможуть батькам підтримувати самооцінку дітей:
1. У першу чергу потрібно частіше заохочувати та хвалити дитину. Покажіть, що ви їй довіряєте. Для цього можна дати виконати їй певні домашні обов’язки, наприклад, помити посуд.
2. Не реагуйте з агресією, якщо дитина не може впоратися із якимись домашніми завданнями. Проявіть розуміння та терпіння, адже не усім з першого разу вдається зрозуміти алгебру.
3. Робіть зауваження акуратно та делікатно. У своїх висловлюваннях акцентуйте увагу на власних емоціях, а не на помилках дитини: “Я засмутилася, що ти не прибрав у кімнаті”.
4. Не варто порівнювати дитину з іншими чи критикувати привселюдно. Краще похваліть при будь-якій можливості і це стане ще одним кроком до хорошої самооцінки.
А за якими принципами ви виховуєте своїх дітей?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
