Ігор тільки вступив до медичного університету. Поспішав зранку на маршрутку, але помітив перед собою маленьку дівчинку з кольоровим рюкзаком.
– Мабуть, до школи йде. Але щось не охоче. – подумав він і майже наблизився до неї.
Хлопець помітив, що дівчинка плаче. Витягнув з кишені шоколадний батончик і підготувався простягнути їй.
– Привіт! Ти чому така сумна, що сталося? – поцікавився він. – Тримай цукерку, не журись!
– Мене вчили нічого не брати у незнайомих дядь. – вона глянула у його бік і помітила, що перед нею стояв молодий хлопець.
Той погляд був таким пронизливим, що Ігор ніколи такого не відчував. Великі голубі очі, повні сліз, що так і просили про допомогу.
– Мене Ігор звати. Ти зараз у школу йдеш?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Так! Але не хочу.
– Чому? Тебе хтось образив?
– Там хлопчик Артем – справжній хуліган. Він чіпляється до всіх моїх подружок і мене часто ображає. Його весь клас боїться, бо він на рік старший.
Ігор розумів, що може спізнитись на пари, але йому хотілося допомогти маленькій школярці.
– А твої батьки знають про це?
– Я їм не казала. Мама постійно на роботі, а тато давно пішов від нас, я його майже не пам’ятаю. А мене звати Вероніка.
– Дуже приємно! Дозволь тобі допомогти? Я можу поговорити з тим Артемом, щоб він більше тебе не чіпав.
– Ну добре. Он моя школа. – дівчинка показала пальцем на будівлю, що виднілася з-поміж дерев.
Ігор взяв дівчинку за руку і вони зайшли на подвір’я. Там була невелика група школярів, але коли рука Вероніки смикнулася він зрозумів, що серед них є Артем. Це було видно і по його поведінці. Плюється, голосно говорить, штовхає інших. Напевно з ним дружать просто щоб він їх не ображав.
– Артем, можна тебе на два слова? – спокійно промовив я. Хлопчик безстрашно підійшов. – Слухай. Припини ображати мою молодшу сестру! Якщо вона ще раз пожаліється мені на тебе, то в тебе з’являться серйозні проблеми! Я тобі обіцяю! Ти мене почув?
Наступні кілька днів я проводжав Вероніку до школи, щоб впевнитися, що вона в безпеці. Дівчинка щиро дякувала за мою допомогу, і хвалилася, що Артем більше до неї не підходить.
Потім ми не бачились. Я закінчив навчання і переїхав в інше місто. Влаштувався у лікарню. Там працювала неймовірної вроди медсестра. Ми зіграли з нею весілля. Я вже через рік хотів заводити дітей, але вона не збиралася так рано народжувати. Вона не хотіла псувати фігуру.
Як же я помилявся на її рахунок. Повівся на красу, але за цим не помітив, що крім неї у дівчини більше нічого не було. Ми розлучилися.
Я вирішив повернутися додому. Став працювати лікарем у місцевій маленькій поліклініці. Зарплата там була не дуже. А з часом мені запропонували читати лекції в медичному. Я звісно, що зрадів. Адже копійка зайвою не буде.
То була моя перша лекція. Я зайшов в аудиторію. На першій парті одна студентка пильно дивилася на мене. А коли я глянув у відповідь, то прозрів. То були голубі очі тієї маленької Вероніки. Дівчина виросла і тепер сиділа перед ним.
Після заняття дівчина підійшла до Ігоря:
– Добрий день! Ви, напевно, мене не пам’ятаєте. – у неї з’явився рум’янець на щоках.
– Вероніко, я одразу тебе впізнав! – радісно відповів Ігор.
– Я вірила, що ми ще колись зустрінемось! Я спеціально вступила сюди, з надією, що побачу тебе тут!
Вони міцно обійнялися. І з того дня назавжди були разом.
А у вас є такий незабутній момент, коли вам хтось допоміг?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
