То був найсумніший ранок в житті Вадима. Чоловік стояв над могилою своєї дружини. Його погляд не сходив з усіх тих квітів, що принесли близькі люди. Він не вірив, що це відбувається з ним. Не міг себе змусити піти додому, щоб не покидати кохану.
Як же йому тепер прокидатися без неї? Як не бачити її зелених очей і не цілувати ніжних губ? Хто буде питати, як в нього пройшов день? Хто буде чекати на нього з відряджень? Це здавалося якимось страшним сном.
Вони познайомились, коли закінчували навчання у виші. Випадково у їдальні сіли обідати за один столик, розговорились. Насправді Вадим вже тоді зрозумів, що то його доля. Пара почала зустрічатися, а через рік вони зіграли весілля.
По закінченню навчання був розподіл на роботу. Їх влаштували на підприємство, що надавало житло, а через те, що це були молодята, то їм виділили цілу однокімнатну квартиру. Настя дуже тому раділа. Справи йшли добре.
Вадим багато працював і стрімко здобував не аби які досягнення. Він наполіг, щоб кохана покинула роботу:
– Я дбатиму за доходи, а ти про домашній затишок! Не хочу, щоб ти втомлювалась на роботі!
Настя погодилась. Вона справді завжди мала гарний вигляд, у домі постійно панувала чистота і затишок. А на чоловіка чекав свіженький обід і вечеря. Він швидко почав приносити добрі гроші. Не жалів для коханої дорогих прикрас і відпочинків на курортах!
Життя було чудовим. Вони розуміли один одного з пів слова, а бувало і по погляду. Бракувало лише малюка. Коли почали планувати дитину, то зіткнулися з проблемою. Нічого не виходило. Вони бігали по найкращих лікарях, проходити обстеження, але нічого.
– Може тоді всиновимо? – запропонував Вадим.
– Ні! У дитини повинні бути наші риси, щоб ми бачили своє продовження у ній. Навіть не хочу нічого чути про всиновлення! – різко промовила Настя.
Реакція дружини здивувала чоловіка. Він навпаки подумав, що вона зрадіє. Але більше ця тема не підіймалася.
Зате його кар’єра процвітала. Але через це з’явилися обов’язкові й тривалі відрядження, навіть за кордон. Вадим ні разу не сумнівався у своїй дружині, тому спокійно їхав працювати. Вона теж йому довіряла. Щодня вони розмовляли телефоном по кілька разів.
– Не забудь поїсти. А що ти одягнеш на ту зустріч? – Настя була його основним порадником і практично найкращим другом.
А потім якось раптово прийшла біда звідти, де вони її аж ніяк не чекали. Різке погіршення стану здоров’я Насті. Діагностика. Злоякісна пухлина. Остання стадія. Без шансів на операцію.
– Що ж тепер буде? – мучився від відчаю Вадим.
– Мені шкода…Хто за тобою догляне? Ти ж звик, що я тобі все підказую, як ти справишся без мене… – переймалась дружина.
Чоловік почав шукати дороге лікування. Дзвонив і намагався знайти хоч якийсь шанс на порятунок коханої. Брав кілька відпусток поспіль, щоб доглядати за нею.
– Я знайшов у Німеччині клініку, де беруться за такі важкі випадки. Поїдемо?
– Любий, вже надто пізно. Вибач, що ми попрощаємось так рано… – з її очей котились сльози, їй так бракувало його веселого Вадима.
А тепер він повернувся у порожню квартиру, взутий і одягнений ліг на її половину ліжка. Подушка все ще мала її аромат. ох як би вберегти його назавжди. Він взяв рамку з фото, що стояла поруч і обійняв її, ридаючи. А потім дещо помітив. За склом було ще щось.
Він акуратно відкрив її й побачив маленького хлопчика і підпис: “Юрій Вадимович”.
– Що це за дитина? У неї, що моє по батькові? Нічого не розумію. – він зірвався з ліжка і почав нишпорити у столику Насті. Там була стопка листів, які вона писала своїй подрузі. Він миттю почав читати останній лист.
Очі стрімко бігали між рядків “він жмуриться, коли сміється, так, як його тато”. Тоді він став перечитувати всі листи. Але картина ніяк не складалася. Вадим взяв листи й поїхав до тієї подруги.
– Розповідай! – промовив одразу з порогу чоловік. – Що це за листи, хто цей хлопчик?
– Вадиме, заспокойся. Присядь, я тобі все зараз розповім!
Виявилось у те тривале відрядження Настя була вагітною. Щоб зробити Вадиму такий радісний сюрприз вона нічого не говорила до його приїзду.
Вагітність проходила добре. Але після пологів лікарі сказали, що в дитини вада серця. Що він довго не проживе і краще його одразу віддати. Жінку це сильно засмутило. Але вона погодилась. Так і вберегла цю таємницю. А подруга якраз працювала в дитбудинку медсестрою і ділилась з нею усіма новинами. Ніхто не хотів всиновляти хвору дитину.
– Кажи мені адресу будинку! – він був налаштований рішуче.- Як дружина могла прийняти це рішення без мене? Це ж мій син теж! Вона не мала цього робити!
Коли Вадим вперше побачив хлопчика, якому вже було 4 роки, то пустив сльозу. Він так був схожий на дружину. На процес всиновлення пішло кілька місяців. Сину зробили операцію від якої він став абсолютно здоровим. Через кілька років Вадим наважився показати сину могилу мами.
– Синку, тут спочиває твоя мама. Вона довго хворіла, тому не могла тебе забрати. А зараз вона стала ангелом і дивиться на нас з небес.
Як вам історія?
