Настя вийшла за Віталія одразу після інституту. Вона завжди мріяла про гарну родину, уявляла, як буде шанувати чоловіка, з роботи зустрічати, годувати смачненькими стравами. Так все і було. Дівчина старалась, як тільки могла. Прокидалась рано-вранці, чепурилась, аби чоловік не бачив її заспаною. Щовечора готувала, постійно вишукувала цікаві рецепти, думала, чим би його вразити.
Усе в них було, наче в казці, лише одного бракувало. Вже три роки прожили у шлюбі, а дітей все не було. Настя звернулася до лікаря, він повідомив гарну новину:
– Ви абсолютно здорова і можете виносити і народити здорову дитину. Необхідно, щоб перевірився ваш чоловік, вірогідно проблема у ньому.
Засмучена Настя не знала, як повідомити новину Віталіку. Вона змовчала, а через кілька днів почала натякати:
– Лікар казав, що нам бажано разом перевіритися, аналізи всі поздавати.
– Що за дурниці? В мене все в порядку, я здоровий. Це ти певно ходила в короткій спідниці і простудилася колись.
Скільки жінка не починала цю розмову, Віталій завжди реагував дуже гостро, і ні на які вмовляння не йшов. Так минуло ще три роки. Найбільше докучала свекруха, яка жила в сусідньому дворі і приходила в гості мало не щовечора.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Коли вже в мене онуки будуть. Як так можна жити без дітей? Настуся, ти мусиш народити. Мабуть, не хочеш просто. Невже боїшся розтовстіти?
Від цих розмов ставало погано. Щоб відпочити Настя вирушила до подруги в столицю. Аліна, почувши про проблеми Насті, сказала:
– Ти наче сьогодні народилася. Чого ниєш? Зараз підемо на дискотеку, підчепиш когось, завагітнієш, а чоловік і не здогадається.
– Та ти що. Я так не можу.
– Тоді вмовляй його далі. А якщо й вдасться, то, скоріш за все, доведеться штучне запліднення робити — це страшенно дорога процедура. Продасте квартиру, зробите, а гарантій ніяких мати не будете.
Настя розуміла, що грошей на таке “задоволення” вони не мають. Довелося прислухатися до порад подруги. Додому повернулася, і всього за кілька днів зрозуміла, що вагітна. Як всі раділи, чоловік носив її на руках, свекруха подарувала свої золоті сережки.
Через дев’ять місяців народився Степанко — гарний і здоровий хлопчик. Всі милувалися, дивлячись на нього:
– Такий хороший хлопчик! Весь в тата!
Утім Настя постійно переймалася, що Віталій помітить, що син на нього зовсім не схожий. З часом відігнала від себе ті погані думки і трохи заспокоїлася. Життя налагодилося, вона знову стала зразковою дружиною. Щовечора чекала чоловіка з розкішними стравами. Одного разу, приготувала кролика в соусі, гарно вдягнулася, але чоловіка все не було. Ще й свекруха несподівано в гості навідалася. Раптом Віталій забіг у квартиру:
– Настя, як ти могла?! Як тепер жити?! Мамо, йди додому — ми з дружиною маємо серйозно поговорити.
Нажахана свекруха втекла, а чоловік розповів, що про все дізнався і тепер ніколи Насті не пробачить. В розпачі вона зібралася, забрала сина і поїхала до своєї матері. Минуло три дні, коли в двері постукали:
– Настя, це я. Поговоримо?.
– Ну звісно, заходь.
– Я багато думав і все зрозумів. Тепер я знаю, що не можу мати дітей. Я перевірився потайки від тебе. Ти ж мене ще давно вмовляла, а я не слухав. Одним словом, хотів тебе спитати…. Це було всього раз?
– Так, присягаюся! Та й то лише заради того, щоб завагітніти, — винувато запевнила Настя.
– Тоді ми зробимо так — збирайся і їдемо додому. Ми нікому нічого не скажемо. І забудемо про це назавжди. Степан мій син, і я вас дуже люблю!
З того часу минуло вже 10 років. Віталій справді дуже полюбив сина, а хлопчик почав у всьому на нього рівнятися. Шкода, що не всі чоловіки здатні на такий сміливий вчинок.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
