За несплату бабці Орисі відключили світло у хаті. От у неї завжди і була пітьма. Лиш невеликий вогник світив – жевріла стара гасова лампа.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Син обіцяв приїхати розібратись з боргом та привезти дров, бо й вони вже закінчуються.
От Орися четвертий день чекає, а звісток немає. Та вона не ображалась, навпаки, виправдовувала сина: він зайнятий, у нього робота, сім’я, немає часу.
Жінці уже було 79 років. Її чоловіка не стало 9 років тому. Вона жила сама. Мала сина та доньку. Ольга виїхала на заробітки в Польщу, от уже 7 рік пішов. А Петро одружився і перебрався в обласний центр. Має двох діток. Вони вже зовсім дорослі, університет закінчили, працюють. Старша онучка навесну заміж виходити мала.
Орися внукам тішиться, та вони до неї не приїжджають часто. Обіцяли провідати на свята, а не вийшло щось, мабуть. Нікого не було.
А бабця Орися підготувалась, майже всю пенсію витратила на продукти. Шкода, що даремно. Половину потім псам викинула, бо сама всього не подужала з’їсти.
Жінка вийшла вранці надвір і зрозуміла, що дрів їй вистачить максимум дня на три-чотири. Вона набрала до сина, та звідти долинали лиш гудки.
Вона зайшла до хати, знайшла свій сховок з грошима, які відкладала онуці на весілля і дістала звідти три тисячі гривень.
Пішла з ними до сусіда. Він завжди виручав літню жіночку. Допомогав з усім, що вона його просила. Щоправда, не за дякую. То 100 гривень візьме, то 50. Але нехай. Головне, що не відмовляє.
Так і цього разу виручив. Сказав, що машина з дровами приїде через два дні.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Жінка вже хотіла вийти, та чоловік до неї сказав:
– Тітко Орисю, слухайте. А давайте я вам з усім допомагатиму, доглядатиму. Моя Маруся їсти вам готуватиме. А ви свою хату на нас перепишете? Вже не будете самі. Діти ж до вас не часто приїжджають.
При згадці про дітей в Орисі навернулись сльози. Їй було неприємно чути такі слова, проте вона розуміла, що це правда.
– Я подумаю, Васильку, подумаю..- лиш промовила бабця до сусіда і пішла.
У темній сирій кімнаті знову набрала до сина. А у відповідь тиша і набридливі гудки..
Як думаєте, варто Орисі погодитись на пропозицію сусіда?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
