Все своє життя Таня не бачила батьків. І не тому, що вони відмовились від неї чи загинули. А тому, що поїхали працювати за кордон. А малу дочку залишили на виховання бабусі та дідуся.
Згодом дівчинка виросла, вивчилась, знайшла хорошого чоловіка. Старенькі, що її ростили, вмерли, тож єдиною близькою людиною став Василь.
Їй було дуже шкода, що батьки пропустили стільки важливих етапів її життя. Так, вона зідзвонювалась, а частково вже й не пам’ятала їх.
Батьки не розпитували нічого за зятя, за їхнє весілля, за їхнє майбутнє.
Лиш клята робота та гроші!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Через рік – народження первістка. Та й цю подію мама з татом не вважали дуже значущою. Свого онука вони вперше побачили, коли йому було вже три. Тільки тоді вони вирішили, що пора б схаменутись і зупинитись з заробітками.
З малим Остапчиком дівчині дуже допомогала свекруха. Вона з жінкою добре ладнала. Навіть краще, ніж з рідними батьками.
Мама з татом приїхали, та нічого не змінилось. Їх як і не було в житті Тетяни, так і нема. То ремонти, то домашні справи, то з документами возяться. А часу ні на неї, ні на онука не мають.
В гості жодного разу не запросили. Мабуть, вони й не знають, що таке турбота і як про рідних піклуватися. Усе життя заради грошей жили.
Таня хотіла зблизити родину і познайомити сватів з батьками. У неї було день народження. Всіх зібрала за святковим столом. Та й там не вийшло гладко.
– Василь, не чавкай за столом. Це не гарно. В Європі так ніхто не робить.. – сказала мама до чоловіка дочки.
– А своїх дітей у Європі кидають? Чи це теж не гарно? – втрутилась свекруха у розмову.
– Ви мені зараз в чомусь дорікнути хочете?
І все. З того моменту почалась грандіозна сварка. Мами пересварились між собою.
Василь сказав Тетяні, що її батьки невиховані і вони повинні вибачитись перед сватами.
– Моя мама нічого поганого не зробила. Лиш сказала правду. Якщо не хоче по-людськи, то нехай тоді взагалі більше до нас не приходить! – обурювався Василь.
А Тетяна й не знала, як краще вчинити. Мама неправа, але я свекруха теж хороша, влізла у її сім’ю. А її ж про це ніхто не просив. Самі б розібрались.
А що б ви робили на місці Тетяни?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
