– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.

– Ти серйозно орендував увесь зал?

– Не весь. Лише терасу.

– А музиканти?

– Ти ж казала, що ненавидиш "аби як".

Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.

– Марина, виходь за мене.

– Так.

Оплески. Хтось свиснув. Офіціант виніс шампанське "від закладу".

Марина дивилась на каблучку так, ніби все життя чекала саме її.

Через три дні їй написали з невідомого номера.

"Не загуби. У мене вона вже побула."

Марина перечитала тричі.

"Хто це?"

У відповідь прилетіло фото. Та сама каблучка. На іншій руці. Манікюр дешевший. Палець тонший.

"Мене звати Іра. Пів року тому він просив мене не соромити його й не казати нікому, що передумав."

Марина одразу набрала Олега.

– Це що?

– Спам якийсь.

– Вона скинула фото.

– Ну й що? Каблучки бувають схожі.

Наступне фото прийшло за секунду. Олег у тій самій сорочці. На коліні. У чиїйсь кухні, не в ресторані.

Марина мовчала.

– Я зараз до тебе приїду, – сказав Олег.

– Ні. Стій там, де вже звик стояти на колінах.

Він приїхав все одно.

– Дай пояснити.

– Спробуй.

– З Ірою все закінчилось до тебе.

– Але каблучка лишилась у тебе.

– Вона її повернула.

– Після пропозиції?

– Бо відмовила.

– Тобто мені ти подарував те, що не зайшло іншій?

– Я подарував тобі каблучку, яка коштує як твоя машина.

– Дякую, тепер у брехні є цінник.

Він стиснув щелепу.

– Не перегинай. Це моя річ. Я за неї платив.

– А я хто? Вигідна утилізація?

Він підняв руки.

– Я не зраджував тобі.

– Ти одночасно морочив голову двом.

– Я обирав.

– Людей не "обирають" як тариф.

Олег різко видихнув.

– А ти сама що робила? Пів року мені виносила мозок, що тобі "потрібна визначеність". От я й визначився.

– Після кастингу?

– Після того, як одна не захотіла, а друга захотіла.

Марина зробила крок назад, ніби її вдарили.

– Повтори.

– А що не так? Це звучить жорстко, але шлюб – це не казка, а відбір. Просто більшість бреше красивішими словами.

Вона дивилась на нього так, ніби вперше побачила.

– Ти щойно сказав, що я запасний варіант.

– Я сказав, що я не дурень. Я не одружуюсь на першій, хто красиво плаче під піаніно.

– То навіщо ресторан?

– Бо ти б на кухні сказала "ні". Тобі потрібна сцена.

Вона коротко засміялась.

– Тобто я винна, що ти брехун?

– Ти винна, що тобі важливіше шоу, ніж правда.

У двері подзвонили.

Марина не чекала нікого. На порозі стояла Іра.

– Я написала, що приїду, – сказала вона. – Ти не читала?

– Ти що тут робиш?

– Хотіла подивитись, кого він обрав.

Олег вилаявся крізь зуби.

– Ти взагалі без меж?

– Меж? – Іра зайшла в квартиру. – Це ти про межі? Смішно.

Марина переводила погляд з одного на іншу.

– Ти навіщо прийшла? Пожаліти мене чи добити?

– Попередити, – сказала Іра. – Хоча, якщо чесно, мені було цікаво. Мене він теж називав "занадто складною". Тебе як? "Надто емоційна"?

Олег пирхнув.

– Не починай цирк.

– Цирк? – Іра дістала телефон. – Можу ввімкнути запис, де ти мені кажеш: "З тобою важко жити, зате в ліжку ти не нудна".

Марина повільно сіла.

– Запис?

– Так, – сказала Іра. – Бо коли жінка не хоче, щоб її зробили божевільною, вона починає все зберігати.

Олег зробив крок до неї.

– Прибери телефон.

– А то що? Назвеш істеричкою?

Марина підняла голову.

– Ти повернула каблучку?

– Повернула.

– Чому?

– Бо він зробив пропозицію після того, як позичив у мене гроші на "закриття кредитки".

Олег різко обернувся.

– Не смій.

– Скільки? – тихо спитала Марина.

Іра не відводила очей від Олега.

– Сто двадцять тисяч.

Марина повільно повернулася до нього.

– Ти казав, що сам усе оплатив.

– Я й віддам.

– Коли? Після наступної нареченої?

– Не роби з мене монстра. Я реально збирався повернути.

Іра засміялась.

– Він і мені так казав. До речі, Марин, ресторан теж частково з моїх грошей. Виходить, я навіть на ваше "так" скинулась.

Олег ударив долонею по столу.

– Все, вистачить.

– Не тобі вирішувати, коли вистачить, – сказала Марина.

– То що тепер? – він подивився на неї. – Будеш будувати святу ображену? Ти ж знала, що я не бідний романтик, а людина, яка рахує. Саме це тобі в мені і подобалось.

– Мені подобалось, що ти надійний.

– Надійний? – Іра гірко всміхнулась. – Він просто вміє говорити це тим тоном, від якого жінки самі домальовують честь.

Телефон Марини знову засвітився. Повідомлення від мами: "Коли вечеря-знайомство з його батьками? Я вже всім сказала".

Олег побачив екран і вчепився за це.

– От бачиш. Уже "всім сказала". Ти теж не про кохання думала. Тобі потрібен був результат. Каблучка. Фото. Весілля. Щоб не бути останньою серед подруг.

Марина встала так різко, що стілець скрипнув.

– Це неправда.

– Правда. Просто тобі болить не те, що я зробив. Тобі болить, що тепер виглядатимеш дурепою.

Іра тихо кинула:

– А от тут він по факту правий.

Марина обернулась до неї.

– Ти на чиєму ти боці взагалі?

– Не на твоєму і не на його. Я на боці людини, з якої не роблять зручну ідіотку. У тебе ще є шанс нею не бути.

Увечері Марина поїхала в ресторан. Той самий. Там святкували день народження сестри Олега. Батьки, друзі, родичі – всі вже були за столом. Олег влетів за нею майже одразу.

– Тільки не тут, – прошипів він.

Марина підійшла до столу, взяла келих і постукала ножем.

Дзень.

– Раз уже всі тут, покажу каблучку, – сказала вона.

Мати Олега розчулилась.

– Нарешті!

Марина зняла каблучку й підняла її двома пальцями.

– Виявляється, у нашої сімейної реліквії вже був тест-драйв.

За столом хтось нервово хихикнув.

– Марина, припини, – сказав Олег.

– Ні, давай чесно. Твоя мама знає, що ти робиш пропозиції вроздріб? Чи для родини це теж "етап вибору"?

– Ти перейшла межу, – різко сказала його сестра.

– Межу? – Марина повернулася до неї. – Межу перейшли, коли ваш брат оплатив мою пропозицію грошима попередньої нареченої.

Тиша впала так, що чути було музику з чужого залу.

Мати Олега повільно опустила виделку.

– Олеже… це правда?

– Не все так, як вона подає.

– А як? – Марина вже майже кричала. – Розкажи красиво. Ти ж умієш.

Олег випрямився й раптом сказав занадто спокійно:

– Добре. Хочете правду? Жінкам не потрібна чесність. Їм потрібна впевненість. Одній подай кухню й "ми впораємось", другій – скрипку й шампанське. Брешеш однаково, упаковка різна.

– Замовкни, – прошепотіла його мати.

– Ні, мамо. Вони хочуть казку, а потім ображаються, що вона написана людиною, яка вміє рахувати.

Марина підійшла впритул і поклала каблучку перед його тарілкою.

– Забери. Ще комусь зекономиш.

– Не драматизуй, – сказав він.

– Це ти не драматизуєш. У тебе навіть підлість з Excel-таблицею.

Кілька людей за столом відвели очі. Батько Олега покашляв, ніби хотів щось сказати, але передумав. Сестра вже строчила комусь у телефон. Мати дивилась тільки на каблучку.

І саме тоді Іра, яка стояла біля входу, голосно сказала:

– До речі, якщо вже вечір правди… Олеже, ти мені теж винен. І якщо ця каблучка вільна, я заберу її в рахунок боргу.

Усі повернулись до неї.

Марина глянула на каблучку. На Іру. На Олега.

Потім взяла каблучку зі столу, зробила крок до Іри і вклала їй у долоню.

– Тримай. Схоже, це єдине, що він реально віддає жінкам.

І в ту ж секунду мати Олега встала й сказала:

– Каблучку залиш. А гроші ми повернемо тільки через суд. Бо в нашій родині теж не всі дурні.

Valera

Популярне