– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.

– Ти що робиш? Постав його.

Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду.

– Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись.

Чорна кішка сиділа під навісом кіоску. Суха. Чиста. Очі – як леза.

– Було моє. Поки ти не потягнув.

– Я його з калюжі витягнув.

– І тепер герой?

Кошеня пискнуло й вчепилося в собачу щоку.

Пес скривився.

– Герой не герой, а ти де була?

Кішка повільно зістрибнула на асфальт.

– Там, де не лізуть під машини заради недоїдка.

– Недоїдка?

– А що це? Ти думаєш, я не чула, як він верещав? Чула. І знаєш що? На того, хто пищить найголосніше, здебільшого витрачаєш останні сили. А тих, хто мовчить, втрачаєш. Я вже втратила двох.

Пес мовчав.

Кішка кивнула на кошеня:

– Цей слабкий. Його або тягнуть на собі, або він топить усіх поруч.

– То ти його просто кинула?

– Я лишила того, кого не могла прогодувати. Це звучить жахливо… але голод не любить справедливість.

Пес загарчав:

– Зручно. Назвати боягузтво розумом.

– А ти назвав свою потребу бути потрібним – добротою.

Він нарешті обернувся.

– Повтори.

– Ти не його рятуєш. Ти рятуєш себе. Бо коли хтось дивиться на тебе як на матір, навіть сміттярка здається домом.

Кошеня, ніби не чуючи, тягнулося до пса лапами.

– Мамо…

Кішка смикнула вухом.

– Бачиш? Уже навчився. Зручно. Тепер ти тягатимеш йому їжу, грітимеш, дохнутимеш від кашлю, а він буде любити не тебе – а те, що ти йому даєш.

– Замовкни.

– А що не так? Тварина не винна, коли використовує того, хто сам просить, щоб його використали.

Пес поклав кошеня на картон і ступив ближче.

– Якщо ти його мати, забирай.

Кішка глянула на кошеня. Потім на його худі боки. Потім на собаку.

– Ні.

– Що?

– Тепер він твій.

– Він не речі, щоб "мій".

– От саме. Тому й кажу: твій. Бо ти вже вліз. А я ще маю шанс дотягнути зиму.

Кошеня заплакало. Пес нервово штовхнув до нього пластиковий стаканчик з йогуртом.

Кішка фиркнула:

– О, так. Солодким сміттям. Прекрасний батьківський план.

– Принаймні я не дивлюся, як він здихає.

– Принаймні я не брешу собі, що роблю це "з любові".

***

Дощ бив по асфальту третю добу.

Пес кашляв так, що аж згинався. Кошеня спало в нього під підборіддям. Кішка іноді з'являлася – суха, нагодована, з обірваною ковбасною шкіркою в зубах.

Кидала на землю.

– На. Для твого синочка.

Пес не брав.

– Боїшся бути винним мені?

– Боїшся бути людиною? – гаркнув він.

– Я кішка.

– Воно й видно.

Кішка посміхнулася по-своєму.

– Зате жива.

Одного вечора біля ресторану вийшла кухарка. Повна жінка в гумових капцях. Побачила, як пес пережовує курячу шкірку і випльовує кошеняті.

– Фу, гидота яка.

Кошеня жадібно їло.

Жінка похитала головою й кинула сосиску.

Кішка блискавично вихопила її.

– Егоїстка! – рявкнув пес.

– А ти що зробив? – кішка вже жувала. – Ти навіть не встиг.

– Це для малого!

– Хто перший взяв – того й вечеря.

Кошеня дивилося, як вона їсть. Тремтіло. Мовчало.

Кухарка зневажливо хмикнула:

– От сука. Своє ж кошеня.

Кішка підняла голову:

– А ви своїх усіх лишаєте? Чи тільки тих, хто вам невигідний, віддаєте бабусям у село?

Жінка застигла.

Пес навіть перестав кашляти.

Кухарка почервоніла:

– Ти диви, ще й шипить.

– Бо болить, коли правда смердить сильніше за смітник.

Жінка вилаялася і пішла. За хвилину повернулась із мискою каші.

Поставила перед псом.

– На. Хоч ти не така тварюка.

Кішка розсміялася хрипко:

– Так і у вас завжди. Хто красиво страждає – того годують. Хто виглядає винним – хай дохне.

Пес пересунув миску до кошеняти.

Кішка дивилась, не кліпаючи.

– Оце і є твоя помилка. Ти весь час обираєш його. А він виросте – і піде до першого, хто дасть більше.

– То хай іде.

– Брешеш.

***

Коли машина вдарила пса, кошеня вилетіло з його лап і покотилося до бордюру.

Люди збіглися з під'їзду.

– Господи, собаку збили!

– А он котик! Котика рятуйте!

– Телефонуйте комусь!

Водій, чоловік у дорогому плащі, вискочив під дощ.

– Я повільно їхав! Він сам вискочив!

Пес лежав, притискаючи кошеня до грудей передніми лапами. Задня лапа вивернута. В очах – каламуть.

Кішка стояла під лавкою. Дивилась.

– Не підходьте! – крикнула якась дівчина водієві. – Ви його збили!

– Я ветеринар! – гаркнув він у відповідь. – Дайте глянути!

– Звісно, тепер усі ветеринари, – кинув хтось.

Кошеня кричало:

– Мамо! Мамо!

І тут із-під лавки вийшла кішка.

Кілька людей одразу ахнули.

– Та це ж мати! Дивіться, мати прийшла!

– Ну слава богу.

Кішка підійшла майже впритул. Пес спробував загарчати, але тільки захлинувся.

– Забирай його, – видихнув він.

– Ні.

Дівчина в куртці не зрозуміла:

– Що значить "ні"? Це ж твоє кошеня!

Кішка подивилась на неї, потім на натовп.

– А де ви всі були три місяці тому? Коли він жер із пакета кетчуп? Коли цей дурень грів його собою? Коли я тягла шматки й мене відганяли мітлою, бо "чорна – до біди"? Зараз вам хочеться добру картинку. Ось мати, ось дитина, ось винний. Зручно.

– Ти його кинула! – викрикнула дівчина.

– А ви ніколи нікого не кидали, коли ставало важко?

Мовчання.

Водій уже стояв навколішки біля пса.

– Якщо будете суд влаштовувати, він здохне.

– А ти мовчи, – кинув йому чоловік з під'їзду. – Гроші є – дороги купив?

– Я сказав: я ветеринар.

– Це не скасовує, що ти його збив.

Пес сіпнувся й підсунув кошеня мордою до водія.

Кішка тихо сказала:

– От бачиш? Навіть зараз він обирає не себе.

– Бо в нього серце є! – крикнула дівчина.

– Ні, – кішка повільно звела очі на натовп. – У нього хвороба. Йому треба, щоб без нього хтось пропав. Інакше він ніхто.

Стало так тихо, що було чути тільки дощ.

Цю фразу хтось потім повторив уголос:

– "Йому треба, щоб без нього хтось пропав…"

Дівчина аж задихнулась:

– Та ти взагалі нормальна?!

Кішка не відвела погляду:

– Нормальні не виживають у дворі. Виживають ті, кого ви потім називаєте чудовиськами.

Кошеня виривалося з рук водія, пищало, дряпало йому зап'ястя.

– До мами! Мені до мами!

– До якої? – раптом різко кинула кішка.

Усі обернулися.

Навіть пес підняв голову.

Кішка дивилась тільки на кошеня.

– До якої, га? До тієї, що народила? Чи до того, хто себе зжер заради тебе?

Кошеня завмерло.

Водій сказав тихіше:

– Я забираю обох.

– Обох? – гірко всміхнулася кішка. – Звісно. Один красивий каліка і одне вдячне кошеня. Ідеальний набір для доброї людини.

– Хоч хтось щось робить, – відрізала дівчина.

Кішка кивнула:

– Так. Як завжди. Коли стало публічно.

Водій підняв пса на руки. Той заскавчав, але не відпустив кошеня.

Кішка відступила в тінь.

Кошеня рвалось до неї.

– Мамо!

Пес заплющив очі.

Кішка зупинилась.

Озирнулася.

І сказала так, щоб чули всі:

– Не клич мене, коли виростеш таким самим. Клич його. Він любить, коли на ньому виїжджають.

Водій уже відчинив дверцята машини.

Дівчина плюнула їй услід:

– Тварюка.

Кішка не образилась.

Лише глянула на кошеня востаннє й додала:

– А якщо він не видряпається – ти підеш за мною. Бо любов'ю не годують.

І стрибнула просто в відчинений багажник машини.

Valera

Популярне