– Ти зараз серйозно?
– Владе, відкрий. У мене руки зайняті.
– Чим?
– Продуктами. Я після роботи. Відкрий двері.
Він не відчинив.
Пакет глухо вдарився об підлогу.
– Що сталося?
– Дзвонила твоя мама.
– І?
– Цікаво, правда? Для мертвої людини голос у неї дуже бадьорий.
Тиша.
– Ти лазив у моєму телефоні?
– Тобі зараз це головне?
– Це мій телефон, Влад.
– А це мої гроші. Моя квартира. Моє життя, в яке ти залазила без стуку.
Аліна повільно поставила другий пакет.
– Добре. Давай без театру.
– Без театру? Ти матір поховала, щоб з'їздити на море. Який ще, до біса, театр?
Вона скривилась, ніби він сказав щось непристойне.
– Не кричи в під'їзді.
– А ти не бреши так, ніби це дрібниця.
Сусідські двері навпроти тихо прочинились.
– О, чудово, – відрізав Влад. – Хоч хтось послухає, як я жив із людиною, яка викликала мене на "прорвало кран", щоб затягнути в ліжко.
– Замовкни.
– А потім "вигнала" сусідка, щоб я сам запропонував жити разом.
– Влад…
– А потім зникли гроші, і ти ледь не звалила це на Павла. На мого друга.
Двері навпроти відчинились ширше. Вийшла сусідка в халаті.
– У вас все нормально?
– Ні, – сказав Влад, не відводячи погляду від Аліни. – У мене нарешті все чесно.
Аліна зітхнула.
– Ти закінчив?
– Ні. Давай про "маму".
– Я вже сказала: я поїхала на море.
– За мої гроші.
– За наші гроші, якщо вже так. Я взагалі-то жила з тобою, прала, готувала, створювала тобі дім.
Сусідка завмерла.
– Створювала? – Влад засміявся коротко, зло. – Ти мені навіть правду створити не могла.
– А ти святий? – різко кинула Аліна. – Тобі було зручно. Дуже зручно. Поки я була гарна, весела і поруч, ти не питав, чому все виходить так, як тобі вигідно. Тебе брехня почала ображати тільки тоді, коли торкнулася тебе.
– Мене "торкнулася"? Ти вкрала в мене тридцять тисяч.
– Не вкрала. Взяла.
– Без дозволу.
– Бо знала, що ти почнеш допит: навіщо, куди, чи треба.
– Бо це мої гроші!
– О. Нарешті. "Мої".
Вона глянула на сусідку, потім знову на нього.
– Найгірше в чоловіках не жадібність. Найгірше – коли вони називають контролем турботу, а свою власність – любов'ю.
На секунду стало тихо так, що було чути ліфт.
– Це ти зараз серйозно? – Влад повільно підвівся зі стільця. – Ти мене обкрадала, використовувала, брехала мені в обличчя, а винен я?
– Я сказала, що не права. Але ти теж не ангел.
– О, давай. Розкажи мені, у чому я винен.
– У тому, що тобі подобалася не я. Тобі подобалася дівчина, яка завжди поруч, завжди вдячна, завжди м'яка. А коли виявилося, що я незручна – ти виніс мене за двері.
– "Незручна" – це коли чашку не там поставили. Ти матір "вбила".
– Бо інакше ти б мене не відпустив.
– На море?
– Так, на море! – вперше зірвалась вона. – Бо я знала, що ти скажеш: "Не час". "Краще відкласти". "Давай потім". З тобою все мало бути розумно, правильно, під твої плани. А я не хотіла питати дозволу на власне життя.
– То йшла б. Нормально. Словами.
– І що? Ти б образився.
– А зараз я, мабуть, в захваті.
На площадку вийшов ще один сусід, чоловік років п'ятдесяти.
– Молоді люди, може, тихіше?
– Може, – кивнув Влад. – Але тут людина вважає, що брехати про смерть матері – це "власне життя".
Аліна різко підняла голову.
– А він вважає, що якщо дає гроші, то має право все вирішувати.
– Я вирішував?
– Так. Просто красиво. Не "не можна", а "я ж краще знаю".
– Ти серйозно зараз робиш із себе жертву?
– А ти серйозно робиш із себе дурня, який нічого не бачив? – відрубала вона. – Тобі було вигідно вірити. Красиву брехню легше любити, ніж живу людину.
Сусідка в халаті тихо сказала:
– Ну це вже…
Влад нахилився, взяв її валізу і виставив ближче до сходів.
– Забирай речі.
– Ти мене виганяєш?
– А ти думала, після цього ми чай питимемо?
– Після всього, що я для тебе робила?
– Після всього, що ти зі мною робила.
Вона глянула на валізу, потім на пакети.
– Я не піду в ніч.
– Пів року тому ти прекрасно поїхала "ховати маму". Не пропала.
– Ти мстишся.
– Ні. Я просто нарешті не рятую.
Вона раптом посміхнулась – коротко, гидко.
– От бачиш. Коли тобі боляче, ти одразу стаєш чесним.
– А ти?
– А я хоча б не прикидаюся хорошою.
Влад розчинив двері ширше, взяв обидва пакети й поставив їх на площадку.
– Все.
– Добре, – сказала вона, підхоплюючи ручку валізи. – Тільки потім не розповідай всім, що тебе "обдурили". Тебе не обдурили. Ти просто дуже хотів, щоб тебе любили дешевше, ніж це коштує.
Сусід у спортивних штанях свиснув крізь зуби:
– Оце сказала…
Влад мовчки зняв з полиці маленьку коробку, яку вона одразу впізнала.
– Це що?
– Нічого. Уже нічого.
Він відкрив коробку, дістав каблучку, секунду потримав її на долоні – і простягнув сусідці в халаті.
– Візьміть. За моральну шкоду від цього концерту.
– Ви що?
– Бери, – різко кинула Аліна. – Тобі ж подобається, коли жінок оцінюють подарунками.
І в цей момент клацнув ліфт, двері відчинились, і з кабіни вийшов Павло.
Подивився на валізу. На каблучку. На заплакану, але все ще горду Аліну.
І перше, що сказав:
– Секунду. Це та сама, через яку ти мене злодієм зробив?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
Це не справжня любов, якщо це не важко
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
