Я поверталася додому з роботи через парк. Надворі вже пізня осінь, тож голі дерева і дощова погода вже стали буденністю.
Я повільно брела нога за ногою і думала, що б приготувати чоловікові на вечерю. Живемо вдвох, бо донечка нещодавно вийшла заміж і переїхала до іншого міста.
Я, звісно, скиглила, казала, що буду за нею дуже сумувати, але Даринка віджартовувалася:
– Мамо, ви у мене ще такі молоді, тож точно нудьгувати не будете.
Я вже майже дійшла до будинку, хоч заходити до квартири мені зовсім не хотілося, незважаючи на сирість і дощ. Звісно, куди поспішати, якщо вдома на мене ніхто не чекає. Роман точно ще на роботі. Доведеться на самоті кукувати.
Раптом я почула з-за кущів якісь дивні звуки – щось дуже схоже на плач.
Я залізла в болото по самісінькі вуха, але пройти повз просто не могла. Під листям побачила маленького собачку, який дивився на мене зляканими очима.
– Малюк, ти як тут опинився?
Я намагалася поставити його на лапки – все марно. Видно, боліло його щось.
Взяла цуценя на руки – про нове і чисте пальто вже й забула.
Принесла його додому. Вимила гарненько, налила молочка, от задоволений песик і заснув просто на моїх руках.
– Треба ж ім’я тобі дати, – подумала я про себе, – будеш Сніжком.
Через деякий час додому повернувся чоловік. Треба було бачити його обличчя, коли він побачив моє брудне пальто і білосніжного собачку біля порогу.
– Що це, Уляно?
– Я його в парку знайшла. Не могла ж я залишити песика вночі самого…
– Ну, добре, сподіваюся, завтра ти це питання вирішиш, – строго сказав чоловік, – вечеря готова?
– Так, готова. Я хотіла піти в душ – тобі ще потрібна моя допомога?
– Сорочку білу на завтра потрібно випрасувати… Будь ласка, люба.
– Ого, на честь чого такий офіціоз?
– Нарада завтра буде. Є невеликий шанс, що мене оберуть на посаду замісника гендиректора. Хоча, проти Івановича мені не вистояти. Але надія помирає останньою, – засміявся Роман.
– Любий, все у тебе вийде. Я вірю.
Зранку відправила з Богом чоловіка на роботу, а сама повезла нового товариша до ветеринара.
– Пощастило Сніжку з вами, – сказав лікар, – це ж болонка. Такі самі на вулиці не виживають. Надто домашні.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після тих слів я зрозуміла, що нікому не віддам собачку. Він мій! Я вже встигла до нього прив’язатися всією душею.
Купила повідець, корм і завезла Сніжка додому. Сама попрямувала до супермаркету за продуктами.
Годі й описати, як приємно було повернутися додому, де на мене чекало щасливе цуценя.
– Нарешті у мене з’явилася компанія!
Ввечері Роман повернувся дуже щасливим і піднесеним. Сказав, що йому таки вдалося отриману посаду, тож завтра ми їдемо до ресторану святкувати цю подію.
На Сніжка навіть увагу не звернув, то я й подумала, що він зовсім не проти, аби малюк залишився з нами.
Як же я помилялася…
Вечеря в ресторані минула розкішно. Ми з Романом танцювали, смакували делікатеси і згадали молоді роки, коли майже щодня ходили на побачення.
Повернулися додому в надзвичайному і дуже романтичному настрої. Я вже й забула, коли востаннє чоловік приділяв мені стільки уваги…
Все змінилося, коли Роман побачив в кімнаті Сніжка, який радісно стрибав біля мене, очікуючи на обійми.
– Чому він досі тут?
– Я вирішила нікому його не віддавати, думала, що й ти не проти. Ти вчора нічого не казав.
– Ну, так! Бо я думав, що ти вже підшукала йому господарів.
– Роман, ну, ти ж знаєш, я давно хотіла собаку.
– Без проблем! Купимо тобі якогось красеня породистого, а як же ти зі сторони дивитимешся з дворняжкою? Ти про свій вигляд подумала?
– То Тебе вже мій зовнішній вигляд не влаштовує? Чудово! – розгнівалася я.
– Чекай, ти все не так зрозуміла. Ти ж знаєш, що мене в тобі влаштовує абсолютно все! Я ж про інші речі говорю.
Я заплакала і сказала, що не повернуся додому доти, доки він не вибачиться переді мною і не прийме в сім’ю Сніжка.
Роман намагався мене зупинити, але я взяла собачку і пішла в парк.
Сіла на лавку і не могла заспокоїтися.
Ось як посада змінює людину! Звісно, дружині зам директора не годиться з дворнягами ходити! Яка дурість.
Я довго сиділа, а мій телефон обривали дзвінки від чоловіка. Вчергове вирішила таки взяти слухавку:
– Улянко, ну, де ж ви так довго гуляєте? Я ж сумую. Повертайтеся зі Сніжком додому. Я обіцяю, що більше не казатиму таких дурниць. Хочеш його залишити – будь ласка. Якщо це зробить тебе щасливою – я обома руками “за”. Я ж тебе люблю.
Після таких слів всидіти на лавці було неможливо, то ми мерщій побігли зі Сніжком в сторону рідного дому, де на нас обох вже з нетерпінням чекали…
Чого мене навчила ця історія:
Іноді ми надто замислюємося над тим, що кажуть і думають про нас інші люди, хочемо відповідати якимось статусам, які насправді не роблять нас щасливими. В житті потрібно робити те, що дарує нам радість і любов. Взагалі, простота – це найкраща риса людини, яка дозволяє прожити їй щасливе, а головне вільне від стереотипів життя!
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
10 подарунків, які потрібно робити свого тіла кожен день
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
10 речей, які дратують кожен знак зодіаку. Ну прямо з мене списано:
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
Манікюр на Новий рік 2020: фото робіт та тематичні ідеї новорічного манікюру
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
