Коли я закохалася в Богдана, всі подруги з мене насміхалися. Казали, що такий хлопець ніколи не зверне на мене увагу. Доля правди в тому таки була.
Він красивий, успішний і дуже популярний серед жінок.
Я навіть не сподівалася, що такий чоловік бодай колись зверне на мене увагу. Як же я таки помилялася.
Чи то моя скромність, чи то недоступність, але було в мені щось таке, що завоювало серце Богдана, і він сором’язливо покликав мене на перше побачення.
Після того все й закрутилося.
Уявіть собі здивування усіх його шанувальниць, коли ми з’явилися через кілька місяців в університеті з обручками на руках.
Моєму щастю не було меж! Жили ми дуже щасливо, тільки от із дітьми у нас нічого не виходило.
Минуло кілька років з того часу, як ми одружилися, а я все ніяк не могла завагітніти. Тоді домовилися з Бодею, що разом підемо на обстеження.
Коли я отримала 2 конверти з результатами аналізів – відкрила спершу свій. Там було вказано, що ймовірно через переохолодження в дитинстві я більше ніколи не зможу мати дітей.
Я мало не зомліла, коли це прочитала, але розуміла, що виправити нічого не зможу.
Найстрашніше випробування, яке на мене чекало – сказати про це Богдану.
Він, звісно, намагався зробили вигляд, що його така новина не ранила, але в його очах було надто багато болю і смутку, аби я повірила в цю маячню.
– Треба й міг конверт відкрити. Поглянути, що там…
– Та ні, все й так зрозуміло, – приречено відповіла, – в усьому винна я. Через мене у нас не буде щасливої сім’ї.
Я наче у воду дивилася. За місяць після обстеження наші стосунки з чоловіком почали погіршуватися просто на очах. Що ми тільки не робили: і до психолога ходили, і медитації якісь відвідували – все марно.
Не минуло й пів року, як мені зателефонувала Аліна – секретарка Боді:
– Нам потрібно зустрітися. Це терміново.
На зустріч вона з’явилася у вузькому платті… Тому кругленький животик можна було помітити неозброєним оком.
– Ми з Богданчиком чекаємо на донечку. Я сподіваюся, що Ви Анно Дмитрівно, не стоятимете на шляху чоловіка. Ви ж бажаєте йому щастя?
Я мало, що пам’ятаю з того вечора. Пригадую лише як встала з-за столу і побігла швидко до виходу, щоб вдихнути трохи свіжого повітря. Я відмовлялася в це вірити.
Серце підказувало мені, що чоловік зраджує, але я й гадки не мала, що його коханка завагітніє.
Вдома намагалася робити вигляд, ніби нічого не трапилося.
Богдан довго наважувався на розмову, чекав, що я почну скандалити першою, але у мене не було на це сил.
– Ти ж усе знаєш, правда?
– Що знаю?
– Аню, давай уже закінчимо все це. Я йду до іншої. У нас із нею буде дитина. Нарешті справжня сім’я, як я й мріяв.
Я обернулася і поглянула йому в очі. Він не міг витримати мого погляду, соромно, мабуть, було, тож вибіг з кімнати, аби приховати свої скупі чоловічі сльози.
Я залишила на кухні записку: “Збери речі і залиш цю квартиру, поки мене не буде”.
Повернулася за кілька годин. В глибині душі все ще сподівалася, що Богдан змінить своє рішення, не залишить мене – я ж його так кохаю! Але в квартирі було порожньо…
Зосталася я зовсім сама. Добре, що подруги всіляко намагалися мене підтримати, розрадити. Якби не вони – я б, мабуть, зійшла з розуму.
Минуло 5 місяців з того часу, як Богдан пішов. Його життям я не цікавилася, вирішила жити для себе, хоч, відверто кажучи, мені це геть не вдавалося.
Аж раптом в двері мого дому хтось постукав. То був мій колишній з маленькою дитиною на руках.
– Аню, мені соромно навіть в очі тобі поглянути. Але помочі шукати більше ні в кого.
– Чекай, а як же…
– Аліна втекла з коханцем. Тепер моя донька без матері росте. Я не можу про неї дбати так, як це роблять жінки. Будь ласка, допоможи мені. Хочеш я на коліна перед тобою встану?
– Ні, мені не потрібно цього. Проходь.
Так він і залишився зі мною разом з маленькою Оленкою. Назвав дівчинку так, як ми й хотіли колись – 10 років тому.
Я допомагала йому з донькою, відчувала себе так, ніби це моє рідне малятко.
Якось, коли я прала пелюшки, Богдан підійшов до мене і обійняв за пояс:
– Я розумію, що це божевілля, але я сподіваюся, що колись ти пробачиш мені і ми знову будемо не просто батьками для Оленки, але й закоханою парою.
– Я давно Тобі пробачила… Інакше б не впустила.
З того часу все налагодилося. У мене знову була повноцінна і здорова сім’я.
Одного дня я прибирала на полиці і знайшла старий конверт. Коли відкрила його, то не ще довго не могла відійти від шоку – це були результати аналізів Богдана. Виявилося, що у нього 100% не може бути дітей.
Я порвала той листок і викинула. Оленка – наша донечка, і ми нікому її не віддамо.
Чого мене навчила ця історія:
Як на мене, то кохання – це не просто гарні слова чи галантні вчинки. Справжня любов ховається у вмінні пробачати і приймати людину з усіма помилками, які вона зробила. Таки справджується усім відомий вислів: “Не було б щастя – так нещастя помогло”. От і тут так вийшло… Не варто опускати руки в складні часи, бо ж ніколи не знаєш, коли все зміниться на 180 градусів…
Чи змогли б ви пробачити Богдана?
Напишіть нас у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
