Я 30 років не був у рідному селі, посварився з матір’ю. А дорогою туди молив Бога, щоб вона ще була жива

Коли я дізнався, що мати залишила мене без спадку, то я сильно образився. Чи я тоді був надто молодий чи що, але тієї сварки було достатньо, щоб я покинув рідне село і більше туди не повертався.

– Хоче старість з сестрою зустріти, то нехай! – злився Ігор.

Життя моє склалося добре, пропри всі труднощі на шляху. Я здобув освіту, влаштувався на хорошу роботу і зустрів своє кохання. Уляна була такою, що годі й мріяти. Розумна, вродлива і мала ті ж інтереси, що і я.

Сталось так, що ми одружились і жили в її батьків. Це були чудові люди. Ми одразу поладнали. Потім дружина втішила нас новиною. Ми стали батьками. Двічі. 

Щоб не ділити між дочками майно, як колись зробили зі мною я поїхав на заробітки кілька разів і покупляв їм по квартирі. Моя совість була чистою. Можна було спокійно видавати їх заміж. 

Минали роки. Якось раптово не стало мого свекра. Слабке серце. А минулого року пішла і свекруха. Тоді наближались різдвяні свята, але готуватися до них не було ніякого настрою. 

– Любий, ти вже побачив, що втрачати рідних дуже боляче. Прошу, навідаймо твою маму! – благала мене дружина.

Я здивувався, що вперше за стільки років не став їй заперечувати. Адже вона постійно просила мене поїхати додому, провідати родичів. Я вже сам був дідусем, тому дуже сподівався, що побачу її живою.

Ми сіли в машину і поїхали в сам Святвечір. Я одразу впізнав наш будинок, весь обвішаний гірляндою. 

– Бачу, що їм тут добре живеться! Це тішить. – Ігор підходив до дверей, постукав і завмер від очікування.

– Христос Рождається! – двері відчинила якась незнайомка.

– Славімо його! А підкажіть, Яремчуки тут більше не живуть?

– Ні, я купила цей будинок кілька років тому. А ви кого шукаєте?

– Марію.

– А, ну вона живе тут поруч, будинок через дорогу. – жінка показала пальцем на стару хатину в якій жити було просто неможливо. 

– Дякую, вам! Щасливого Різдва! – Ігор радів, що знову побачить матір.

Вони пішли до будинку. І двері відчинила сива бабуся. Вона впізнала сина і запросила їх всередину. На столі була кутя, вареники. У пічці тріщали дрова.

– Мамо, вибач мені! Я був молодий, дурний. – плакав Ігор і цілував їй руки.

– Сину! Все добре, я давно відпустила образу. Я рада, що ти приїхав! А це твоя красуня дружина? Дуже приємно!

– Чому ти живеш тут? Де Олена?

– Вона поїхала на заробітки. Перший час ще приїжджала, висилала гроші, а потім і зовсім перестала дзвонити. Будинок продала, а на частину грошей взяла мені цей. Казала, щоб я віддавала свою пенсію сусідці. То вона і продукти купить і дров принесе. Так і живу.

Я не сподівався, що сестра зможе так вчинити з матір’ю. Я попросив її, щоб вона зібрала всі свої речі й переїхала до нас у зручну, велику квартиру. З того часу мама живе з нами та дуже любить, коли в гості приходять внуки й правнуки.

А ви були колись настільки гордими, що потім жаліли про це?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector